Розділ 3. Проблеми удосконалення міжбюджетних відносин

Одними з найважливіших і складних проблем державних фінансів у кожній країні є ефективна організація відносин всередині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; проведення перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого об'єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій; здійснення фінансового вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій населенню незалежно від місця його проживання.

Концептуальні засади побудови міжбюджетних відносин загалом залежать від економічної системи держави і мають принципові відмінності в умовах ринкової і командної економіки. У тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає Державний бюджет, за допомогою чого проходить перерозподіл значної частини створеного валового продукту; місцеві бюджети не відіграють суттєвої ролі і мають другорядне значення. У бюджетних системах демократичних країн акценти розставлено принципово по-іншому: бюджет центрального уряду і бюджети місцевої влади функціонують у межах єдиної бюджетної системи на основі розподілу повноважень між органами державної влади та місцевим самоврядуванням, причому відповідно до загальносвітової тенденції розвитку й зміцнення інституту місцевого самоврядування і збільшення його впливу на суспільні процеси роль місцевих бюджетів у складі державних фінансів постійно зростає.

Проблематика міжбюджетних відносин і місцевих бюджетів займає важливе місце в дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Теоретичні витоки сучасних уявлень про дані проблеми знаходимо у працях корифеїв фінансової науки: А. Вагнера, Р. Гнейста, К. Pay, Л. Штейна, а також сучасних науковців Заходу Р. Аграноффа, Дж. Аронсона, Ш. Бланкарта, Р Джекмена, Р. Макгрейва, Ю. Немеца, У. Оутса, М. Перлмана, Г. Райта, П. Расссела, Ч. Тібо, К. Фостера, Дж. Хіллі, С. Чапкової та інших. У даний час питання міжбюджетних відносин перебуває у центрі уваги багатьох фахівців, зокрема вони порушуються у працях вітчизняних вчених В. Андрущенка, О. Василика, В. Кравченка, І. Лужної, В. Павлюк, С. Слухая, інших, які зробили значний вклад у теорію і практику міжбюджетних відносин [12, 34-40].

Але слід зазначити, що багато теоретичних проблем потребує і сьогодні подальшого дослідження у зв'язку з проведенням в Україні реформи бюджетної системи, а також практичним застосуванням і вдосконаленням нових підходів у розподілі бюджетних трансфертів і плануванні бюджетних доходів, видатків, започаткованих протягом останніх трьох років.

Починаючи з 2001 p. в Україні проводиться міжбюджетна реформа, згідно з якою докорінно змінився порядок бюджетного планування [12, 34-40]. Так, були запроваджені формульні розрахунки при визначенні обсягів доходів і нормативні методи у плануванні видатків місцевих бюджетів, а також елементи фінансового вирівнювання. Такий порядок гарантує адміністративно-територіальним одиницям середній рівень доходів і середні розміри видатків (на душу населення) за рахунок коштів місцевих бюджетів, що повинно поступово зменшити територіальні відмінності у рівнях надання суспільних послуг населенню.

Нові підходи у визначенні обсягів бюджетних трансфертів створили можливості для об'єктивного й неупередженого перерозподілу бюджетних ресурсів між "багатими" і "бідними" у фінансовому сенсі територіями. Крім того, прив'язка алгоритму розрахунку розмірів видатків місцевих бюджетів до конкретних кількісних показників (чисельність населення, кількість одержувачів соціальних послуг, штатна чисельність працівників органів управління) захищає органи місцевого самоврядування від впливу суб'єктивних факторів у процесі прийняття рішень центральними органами влади. А розрахунки доходів з використанням обумовлених переліків власних і закріплених доходів (так званих кошиків) не обмежують ініціативу місцевих фіскальних органів у процесі збирання податків, адже в межах загального обсягу кошика доходів недовиконання показників по одному з податків можна компенсувати перевиконанням надходжень по іншому.

Важливим позитивним аспектом змін у міжбюджетних відносинах стало врахування у процесі бюджетного планування динаміки надходжень за попередні три роки найважливіших з фіскальної точки зору податків, зборів та інших платежів і доходів, котрі зараховуються до місцевих бюджетів, що заклало необхідні передумови для обґрунтування стратегічних рішень, тобто для перспективного фінансового планування на мікрорівні.

Загалом організація відносин усередині бюджетної системи України, особливо міждержавним і місцевими бюджетами, поступово набуває таких необхідних з позицій зміцнення демократичних засад та місцевого самоврядування рис, як стабільність, прозорість, об'єктивність і зрозумілість. Важливим стимулюючим елементом чинної бюджетної практики стало формування механізму зацікавленості органів місцевого самоврядування у нарощуванні власної дохідної бази, забезпечення самостійності у витрачанні додатково одержаних коштів.

Одним з центральних елементів чинного порядку розрахунку обсягів дотацій вирівнювання – найбільш розповсюдженого виду міжбюджетних трансфертів – є визначення рівня податкової спроможності територій. Розрахунок індексів відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці проводиться шляхом зіставлення середньодушових надходжень податків та інших доходів адміністративно-територіальної одиниці з аналогічними надходженнями в розрахунку на душу населення в цілому по країні. Таким чином, даний індекс показує: наскільки рівень надходжень доходів на певній території у розрахунку на душу населення відрізняється від середнього по країні.

Вказані індекси розраховуються на основі даних про фактичні надходження встановленого переліку закріплених за місцевими бюджетами доходів [12, 34-40], окремі з яких характеризується надзвичайною нестабільністю. Приміром, при загальному зростанні надходжень прибуткового податку з громадян, що становить більш ніж 70% доходів, за якими оцінюється рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці, річні темпи зростання поступлень цього податку в розрізі окремих територій мають доволі значні коливання, котрі іноді вимірюються декількома десятками процентних пунктів. Так, скажімо, темпи зростання надходжень прибуткового податку з громадян (у відсотках до попереднього року) за період з 1999 по 2002 pp. становили у Вінницькій області відповідно 126%, 142% та 118%; у Кіровоградській – 137%, 144% та 125%; Луганській – 127%, 146% та 121%; у Тернопільській області – 128%, 142% та 131%. Звичайно, що така нерівномірність у