Неоднакову роль відіграє прибутковий податок з громадян у формуванні доходів місцевих бюджетів окремих територіальних громад, що підтверджує доцільність врахування, окрім нього, ще інших параметрів, котрі визначають податкову спроможність територіальних формувань. Так, питома вага прибуткового податку з громадян у доходах бюджетів обласних центрів у першому кварталі 2003 p. коливалась від 30,8% у бюджеті м. Хмельницького до 57,4% у бюджеті м. Миколаєва; в доходах бюджетів міст обласного значення – від 16,4% у бюджеті м. Ірпеня (Київська обл.,)до 78,5% у бюджеті м. Нетішина (Хмельницької обл.); у доходах бюджетів міст районного значення – від 8,1% у бюджеті м. Дунаївці (Хмельницька обл.) до 82,6% у бюджеті м. Гостомеля (Київська обл.). Діапазони коливань надходжень прибуткового податку з громадян у розрахунку на душу населення у бюджетах населених пунктів зазначених груп відповідно становили від 37,4 грн. ос. до 95 грн. ос.; від 23,2 грн. ос. до 165,5 грн. ос.; від 2,3 грн. ос. до 105 грн. ос. [12, 34-40].

Встановлений порядок визначення рівня податкової спроможності територій базується на запровадженому у Бюджетному кодексі України розмежуванні доходів між бюджетами усіх рівнів і видів, діючому механізмі розрахунку обсягу дотацій вирівнювання на основі кошиків закріплених за місцевими бюджетами доходів. Однак даний порядок потребує подальшого вдосконалення з метою повнішого врахування факторів, котрі визначають об'єктивну спроможність територій щодо мобілізації податкових надходжень до місцевих бюджетів, а не лише фактично зібраних доходів як результату діяльності органів податкової служби. Слід враховувати саме потенційну спроможність надходження податків, зборів та інших платежів або податкову базу, що в цілому зумовлюється рівнем соціально-економічного розвитку територій, галузевою специфікою господарського комплексу, чинною системою оподаткування і багатьма іншими факторами.

Основний акцент при визначенні податкової спроможності адміністративно-територіальних одиниць повинен бути зроблений на обсягах доходів, котрі мають оподатковуватись: доходах населення, прибутку підприємств, вартості нерухомого майна (при запровадженні податку на нерухомість) та ін. Врахування податкової бази, тобто сукупності об'єктів, що підлягають оподаткуванню, як підтверджує досвід багатьох країн, таких як Данія, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Франція, де широко використовують даний показник у процесі фінансового вирівнювання, дає можливість об'єктивно оцінити податкову "силу" територій. Крім того, такий підхід в оцінці податко-спроможності виключає можливість впливати органам місцевого самоврядування на обсяги міжбюджетних трансфертів за допомогою політики в галузі доходів і видатків. Зрозуміло, що врахування податкової бази в процесі фінансового вирівнювання можливе лише за умови формування значного масиву інформації про доходи, прибутки, нерухоме й рухоме майно, інші об'єкти оподаткування, а також існування налагодженої системи контролю за їх станом і рухом.

Не менш важливим при плануванні дотацій вирівнювання, крім розрахунку доходів місцевих бюджетів, має науково обґрунтований процес визначення потреби в коштах органів місцевого самоврядування, виходячи з необхідності виконання покладених на них функцій. Відповідно до вимог Бюджетного кодексу планування видатків місцевих бюджетів здійснюється на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів до них, а також показників, що відображають масштаби суспільних послуг, котрі фінансуються з місцевих бюджетів (кількість мешканців, споживачів соціальних послуг).

Аналіз процесу встановлення фінансових нормативів показує, що їх не можна розглядати в даний час як інструмент нормативного планування видатків місцевих бюджетів на основі науково обґрунтованого визначення потреби в бюд-же-тних ресурсах; дані нормативи є лише важелем для здійснення пере-роз-по-ді-ль-чих процесів. Справа в тому, що фінансові нормативи бюджетної забезпеченості отримуються не методом прямого розрахунку виходячи з врахування потреб у коштах бюджетних установ, а "зворотним" шляхом – коли загальний прогнозний обсяг видатків на визначену мету з усіх місцевих бюджетів України ділиться на сукупний контингент одержувачів суспільних послуг [12, 34_].

Зрозуміло, що такі єдині для усіх територій нормативи не можуть врахувати регіональної специфіки, наявної мережі та стану об'єктів соціально-культурної сфери; розмір цих нормативів переважно є недостатнім для забезпечення нормальної роботи бюджетної сфери. Щорічно місцеві фінансові органи змушені вишукувати додаткові кошти для фінансування життєво важливих потреб. Ситуація увесь час загострюється, адже повноваження місцевого самоврядування зростають, а їх фінансові ресурси збільшуються неадекватно до нових функцій і завдань. Окрім цього, ще й сам обсяг фінансових ресурсів визначається центральними органами державної влади.

Таким чином, порядок визначення основних груп .видатків місцевих бюджетів залишається загалом централізованим, він базується на врахуванні їх розрахункового сукупного розміру в цілому по місцевих бюджетах України, співвідношенню, що фактично склалося між окремими видами місцевих бюджетів у фінансуванні своїх потреб. Крім того, суттєвими вадами планування бюджетних потреб залишаються диференціація величини окремих видатків у зіставленні з кількістю населення, яка фактично склалася (субсидії для оплати електроенергії, природного й скрапленого газу та житлово-комунальних послуг); визначення обсягів видатків у розмірах, які не дають змоги задовольнити постійно зростаючі потреби органів місцевого самоврядування (видатки на мистецтво та культуру, фізичну культуру і спорт).

Хоча запровадження формульного порядку розрахунку обсягів дотацій вирівнювання стало важливим кроком на шляху до створення об'єктивної, зрозумілої і прозорої процедури визначення видаткових потреб територій, але окремі з використовуваних елементів діючої методики залишаються непрозорими. Мова йде перш за все про встановлення коригуючих коефіцієнтів, визначення абсолютних сум окремих видатків, а також штучне й вибіркове збільшення доходної бази місцевих бюджетів, що здійснюється без необхідного пояснення і розрахунків.

Як відомо, формульний порядок розрахунків дотацій вирівнювання, запроваджений у 2001 p. і закріплений у Бюджетному кодексі, не торкнувся бюджетів міст