районного значення, селищ і сіл. Протягом останніх двох років на основі встановленої формули визначаються дотації вирівнювання лише для 686 бюджетів, на решту (понад 11 тисяч бюджетів) норми кодексу в частині організації міжбюджетних відносин практично не розповсюджуються. Доволі обмеженими залишаються можливості селищних і сільських рад у збільшенні надходжень до відповідних бюджетів у зв'язку зі слабкою власною дохідною базою [12, 34-40].
Проблема, що виникла на ґрунті такої невизначеності, потребує найшвидшого вирішення. З цією метою фахівцями Асоціації міст України та територіальних громад у 2003 p. було розроблено проект Закону України "Про міжбюджетні відносини на рівні районів, міст обласного значення та терито-ріальних громад сіл, селищ, міст районного значення, їх об'єднань" [12, 34_], котрий у даний час проходить широке обговорення в органах місцевого самоврядування і громадських організаціях України. У проекті Закону зроблено спробу визначити методичні засади справедливого розподілу трансфертів, що поступають з Державного бюджету України до бюджетів району між бюджетами сіл, селищ, міст районного значення, їх об'єднань. Вивчення запропонованого механізму показує, що розподіл трансфертних коштів передбачається проводити залежно від чисельності населення, учнів, дітей віком до 6 років, наповнюваності класів. Таким чином, у кращому становищі (щодо якості й переліку одержуваних суспільних послуг) опинилися ті населені пункти, де проживає більша кількість населення, є більше дітей чи учнів. Інші фактори, окрім зазначених, у запропонованому проекті не враховуються, хоча така можливість передбачена, але механізм їх врахування залишився невизначеним.
Без сумніву, врахування найважливіших екзогенних факторів у процесі перерозподілу бюджетних ресурсів є важливим початковим здобутком у реформуванні міжбюджетних відносин, кінцевою метою якої визначено досягнення соціальної справедливості, забезпечення конституційних гарантій і єдиного рівня надання суспільних благ населенню усієї країни. Але діючий механізм перерозподілу бюджетних коштів потребує подальшого вдосконалення, повнішого врахування відмінностей у соціально-економічному становищі окремих територій, специфіки природнокліматичних умов, особливостей історичного розвитку населених пунктів, ступеня їхньої урбанізації, місцезнаходження тощо.
В перспективі доцільно передбачити корегування видатків місцевих бюджетів залежно від таких факторів, як:
–
екологічний стан територій, наявність професійних захворювань (при плануванні видатків на охорону здоров'я);
–
кліматичні умови (при плануванні видатків на утримання бюджетних установ, зокрема на освітлення й опалення);
–
густота населення (при плануванні видатків на утримання об'єктів соціальної інфраструктури);
–
протяжність і стан доріг (при плануванні видатків на утримання житлово-комунального господарства);
–
стан матеріально-технічної бази бюджетних установ (при плануванні видатків на їх утримання);
–
якість надання послуг населенню (при плануванні видатків на управління, охорону здоров'я, освіту, культуру, фізичну культуру та спорт);
–
стан об'єктів житлово-комунального господарства, енергозабезпечення, водовідведення, каналізаційні й очисні споруди тощо (при плануванні видатків на утримання житлово-комунального господарства) [12, 34-40].
Попри усі намагання авторів проекту Закону "Про міжбюджетні відносини на рівні районів, міст обласного значення та територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, їх об'єднань" забезпечити об'єктивний розподіл бюджетних трансфертів залишилися певні можливості для впливу суб'єктивних факторів. Перш за все, це стосується врахування нерівномірності мережі бюджетних установ, яку передбачається визначати й корегувати за індивідуальним розрахунком. Крім того, низка коефіцієнтів має встановлюватись (за проектом) райдержадміністрацією (у видатках на управління – коефіцієнт застосування показника нормативної кількості працівників і коефіцієнт застосування показника кількості населених пунктів, що входять до сільської, селищної ради; у видатках на охорону здоров'я – коефіцієнт застосування показника кількості штатних працівників охорони здоров'я; у видатках на дошкільну освіту – коефіцієнт співвідношення кількості дітей і груп; у видатках на культуру – коефіцієнт застосування показника нормативної кількості штатних працівників культури). Методика розрахунку таких коефіцієнтів знову ж таки не запропонована.
На завершення хочеться торкнутися ще однієї проблеми, спричиненої запровадженням нового порядку визначення міжбюджетних трансфертів – дотацій вирівнювання. Трьохрічний досвід використання формульних розрахунків показав, що суттєвим недоліком сучасної бюджетної практики є відсутність безпосередньої ув'язки, взаємозумовленості між соціально-економічним і бюджетним плануванням. Процеси, що раніше були тісно пов'язані між собою, сьогодні виявилися абсолютно відокремленими і непотрібними одне для одного. Разом із запровадженням централізованого порядку визначення обсягів місцевих бюджетів (два останніх роки обсяги доходів і видатків майже 700 місцевих бюджетів розраховує Міністерство фінансів України) склалася парадоксальна ситуація, коли програми розвитку адміністративно-територіальних одиниць, їх практичне втілення і загалом соціально-економічна ситуація на території місцевого самоврядування ніяким чином не впливають на визначення обсягів місцевих бюджетів, котрі, як відомо, є фінансовими планами функціонування і розвитку певної території. Недостатня наукова обґрунтованість сучасного централізованого бюджетного планування підтверджується значними розбіжностями між запланованими показниками місцевих бюджетів і їх фактичним виконанням, в тому числі в частині податкових надходжень, яке стало вже звичним протягом останніх років [12, 34-40].
В умовах централізації розрахунків місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування виявилися у багатьох відношеннях відокремленими від процесу бюджетного планування, вони не в змозі забезпечити його зв'язок з найважливішими макроекономічними параметрами. Крім того, Бюджетний кодекс залишає для такого складного й відповідального процесу, як розробка та прийняття місцевих бюджетів, лише 2 тижні після офіційного опублікування Закону про Державний бюджет України. Зрозуміло, що про обґрунтованість і реальність місцевих бюджетів, складених у таких жорстких часових межах не завжди доводиться говорити.
Найшвидше усунення вказаних недоліків в організації міжбюджетних відносин, у діючому порядку розрахунку бюджетних трансфертів, сприятиме створенню бюджетної системи, котра в більшій мірі відповідатиме потребам ринкових трансформацій, формуванню демократичної держави, однією з підвалин якої є фінансове спроможне місцеве самоврядування.
Висновки
Отже, бюджетна політика – один з основних інструментів державного регулювання економіки. Через бюджетні процеси держава має можливість впливати на ефективність функціонування галузей економіки, соціально-економічний розвиток