платежів у першій половині 90-х рр. на Кіпрі формувалося 33% доходів муніципальних бюджетів, у Греції – 22, в Люксембурзі – 29, у Португалії – 19, у Румунії, Іспанії та Німеччині – 16, у Нідерландах і Норвегії – 13% доходів низових бюджетів. У той же час частка таких доходів у Туреччині та Латвії становила 1%, у Франції – 2% [14, 227].
У кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на здійснення їх. І це свідома політика. У Швеції за рахунок платежів у 1994 р. сформовано 8% доходів бюджетів комун. Їхня частка в структурі доходів комун, порівнюючи з 1990 роком, скоротилася вдвічі. За більшістю статей видатків місцевої влади цієї країни платежі за послуги лише частково покривають витрати. За видатками на загально-комунальну адміністрацію процент компенсації склав 6 пунктів, на робочі місця і на розвиток господарства – 6, на землю і житловий фонд – 1, на транспорт – 15, на дозвілля й відпочинок – 6, на культуру – 3, на освіту – 2, на медичне обслуговування й догляд за тими, хто потребує, – 8, на охорону навколишнього середовища і здоров'я населення – 6%. Лише послуги за теплову й електричну енергію, водозабезпечення та утилізацію відходів профінансовано платежами на 91% [14, 227].
Таким чином, соціальне призначення місцевої влади реалізується в тому, що більшість послуг, які вона надає територіальним громадам, дотується. Разом з тим, і муніципальні платежі є джерелом бюджетних доходів органів місцевого самоврядування.
Висновки
Отже, економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у фор-муванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням ді-яльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розви-ток соціальної інфраструктури, місцевого господарства тощо. Місцеві бюджети – це форма впливу місцевого самоврядуван-ня на економічні й соціальні процеси в державі.
Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме у своєму розпорядженні достатню кількість фінан-сових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місце-вого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно роз-робляють, затверджують і виконують місцеві бюджети.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого са-моврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів належать такі податки і збори (обов'язко-ві платежі):
прибутковий податок із громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;
державне мито в частині, що належить відповідним бюд-жетам;
плата за ліцензії на провадження певних видів господар-ської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповід-них рад;
плата за торговий патент на здійснення деяких видів під-приємницької діяльності (за винятком плати за придбання тор-гових патентів пунктами продажу нафтопродуктів – автозап-равними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
надходження адміністративних штрафів, що накладають-ся виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Зазначені податки і збори (обов'язкові платежі) складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого са-моврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
Надходження бюджету Автономної Республіки Крим і бюд-жетів міст Києва і Севастополя формуються в порядку, вста-новленому Бюджетним кодексом, із урахуванням Законів Ук-раїни "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим", "Про столицю України – місто-герой Київ" і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.
Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їх створен-ня) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.
У процесі становлення фінансів комунальних підприємств та інституту комунальних платежів має бути враховано кілька позитивних чинників зарубіжного досвіду. По-перше, комунальний сектор економіки не може мати привілеїв і має функціонувати на рівних умовах з усіма господарюючими суб'єктами. По-друге, фінанси комунальних підприємств мають стати важливим джерелом розвитку комунальної економіки, а не вилучатися до бюджету на поточні потреби. По-третє, слід знайти оптимальну модель поєднання вимог рентабельного функціонування комунальних підприємств із соціальними потребами, що захищаються місцевою владою. Четверте. Місцева влада має одержати можливість сама визначати цінову і тарифну політику в комунальному секторі. Водночас не може бути прийнятною ідея переходу до надання громадських послуг на засадах повної самоокупності за рахунок комунальних платежів. Дотаційність із бюджету багатьох видів громадських послуг є закономірним явищем для багатьох розвинутих зарубіжних країн. Певною мірою, на засадах самоокупності мають надаватися лише ті громадські послуги, які пов'язані з вичерпними природними, матеріальними та енергетичними ресурсами. Ні в якій мірі це не може стосуватись охорони здоров'я, освіти, культури, громадського транспорту та інших життєво важливих соціальних послуг.
Література
Конституція України.
Бюджетний кодекс України. – Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 37-38. – ст. 189.
Закон України "Про бюджетну систему України".
Закон України "Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування".
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2002.
Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.
Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової сис-теми України // Фінанси України. – 1997. – №10.
Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978.
Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2000. – № 2. – С. 69-74.
Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.: