безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі – тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-на-всього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.
1.3. Види і характеристика фінансових відносин
Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами відносин є національне багатство і вироблений валовий внутрішній продукт. Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства, як об'єкту фінансових відносин, свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури суспільства), підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП.
Слід підкреслити, що фінансові відносини мають суперечливий характер. А саме, кожний суб'єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об'єкту (ВВП), що можливе за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів: встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП; забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів;
Роль фінансів проявляється у фінансових відносинах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і охоплює дві сфери: Фінансові відношення, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в бюджетній системі і цільових державних фондах; фінансові відношення, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових коштів підприємства.
Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватися за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві.
Рис. 1.. Моделі (види) фінансових відносин у суспільстві
Ринково-адміністративні моделі фінансових відносин розглядають виходячи з обов'язкового об'єкту розподілу – національного доходу. Ринкова модель фінансових відносин є основою і домінує в світі. Суть ї полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні (первинний розподіл). Пропорції первинного розподілу регулюються: ринковими відносинами (оптимальні пропорції між заробітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом накопичення тощо); у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).
Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами. Модель є відкритою. Адміністративна модель фінансових відносин характеризується тим, що основна частина національного доходу відразу централізувалась у бюджеті й виключалась з розподільчих відносин. Спочатку, в процесі первинного розподілу держава отримує переважну частину національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Модель є закритою.
Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої полягає в різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП. В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську.
Американська модель фінансових відносин характеризується незначним рівнем бюджетної централізації ~ близько 25-30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП – близько 35-45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.
Скандинавська модель фінансових відносин передбачає значно вищий рівень централізації ВВП – до 60 %. Ця економічна модель характеризується досить розгалуженою соціальною сферою в галузі соціального захисту, освіти, охорони здоров'я. Вибір тієї чи іншої моделі залежить від багатьох чинників, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.
Розділ 2. Характеристика моделей фінансових відносин у суспільстві
2.1. Суть держави загального добробуту та зміни в ній у сучасних умовах
Розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспільних витрат. Цю тенденцію передбачив наприкінці XIX ст. німецький вчений А. Вагнер. Інколи цю тенденцію називають "законом Вагнера". Суть закону Вагнера полягає в тому, що розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспільних витрат незалежно від соціально-економічного ладу в країні. Суспільна практика XX ст. підтвердила тезу А. Вагнера про неу-хильне зростання суспільних витрат з прогресом людської цивілізації (табл. 2.1).
Таблиця 2.
Питома вага державних видатків у ВВП, % [12, 38]
Роки | Країна
США | Німеччина | Велика Британія
1950 | 22,3 | 31,2 | 33,6
1960 | 28,1 | 32,9 | 33,2
1970 | 28,1 | 39,1 | 37,9
1980 | 33,4 | 48,9 | 44,9
1990 | 36,0 | 45,8 | 42,7
2000 | 37,4 | 50,6 | 46,4
Об'єктивні причини зростання суспільних витрат у порівнянні з приватними
1. При зростанні суспільного добробуту і сімейних доходів зростає обсяг видатків на суспільні потреби. Це пов'язано з тим, що еластичність попиту на суспільні блага вище, ніж на приватні.
Вперше різницю в динаміці і рівні задоволення першочергових і соціально-культурних потреб в залежності від рівня сімейного доходу було відкрито наприкінці XIX ст. німецьким вченим Ернстом Енгелєм.
2. Переважне зростання суспільних витрат у порівнянні з приватними пояснюється як кількісними, так і якісними змінами