політики. Для цього використовуються деякі показники: 1) державна квота; 2) частка видатків на соціальний захист у ВВП країни.
1. Державна квота
Важливим показником, що характеризує ефективність трансфертної діяльності держави є так звана державна квота.
Державна квота – це питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Вона показує місце держави в системі ринкових відносин і в певній мірі дозволяє визначити тип ринкової моделі країни.
2. Частка видатків па соціальний захист у ВВП
Іншим важливим відносним показником, що характеризує ефективність видаткової діяльності держави, є частка видатків на соціальний захист у ВВП. Головне, щоб вона була оптимальною і стимулювала до праці і сплати податків.
Аналіз цієї частки проводиться в декілька прийомів:
по-перше, розраховується в цілому питома вага соціальних трансфертів у ВВП;
по-друге, розраховується частка виплат по соціальному страхуванню у ВВП;
по-третє, розраховуються виплати по соціальному страхуванню без урахування виплат по страхуванню по безробіттю;
по-четверте, розраховується частка соціальних виплат місцевих бюджетів у ВВП.
У багатьох розвинутих країнах Європи, як вважають чимало дослідників цих процесів, соціальний захист безробітних, пенсіонерів тощо є надмірним.
Приклади надмірності в соціальному захисті в Голландії
У середині 90-х років XX ст. в Голландії окрім обов'язкової для всіх пенсії за віком (після 65 років) і заробленої пенсії, а також соціальної допомоги в разі вимушеного безробіття або непрацездатності, були й такі, які викликали сумнів у їх доцільності у багатьох жителів цієї країни. Серед них:
8% від річного доходу безробітному виплачували на відпустку;
частина квартплати безробітного не повинна була перевищувати третини його місячного прибутку (різницю доплачувала держава);
була можливість оголосити себе непрацездатним і потім усе життя жити в режимі безробітного, використовуючи різні форми допомоги по безробіттю (в тому числі названі вище).
2.2. Структурна будова фінансової системи США
Сучасна система державних фінансів США складається з:
фінансової системи федерації;
фінансових систем 50 штатів;
фінансових систем 3044 графств, які складаються з 95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що включають понад З тис. округів, 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міст, понад 43 тис. навчальних, а також спеціальні округи: господарсько-підприємницькі, культурно-освітні, тауншипи, сільські;
спеціальних фондів [17, 99].
Така система організації державних фінансів характеризується відсутністю єдності. Це означає, що кожен підрозділ державного управління (федерація, штати, місцеві органи) самостійно формує і затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює податкову політику, керує боргом.
Центральне місце в цій системі займають федеральні фінанси, на які припадає близько 60% державного бюджету. Про це свідчать сформовані в останні три десятиріччя параметри розподілу і перерозподілу коштів між бюджетами трьох рівнів: близько 65% сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35% – частка інших двох рівнів, яка розподіляється між штатами і місцевими органами влади в пропорції 2:1.
У США бюджети регулюються через систему дотацій і відрахувань. Рух ресурсів відбувається одночасно по чотирьох каналах: з федерального бюджету – у бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів – у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів – у бюджети штатів; між місцевими бюджетами.
У базі власних доходів влади штатів і місцевої влади спостерігається неухильно зростаюча залежність від федеральних дотацій. Федеральна допомога штатам (23%) і місцевій владі (6%) носить яскраво виражений програмно-цільовий характер. Дотації і субсидії в США розподіляються нерівномірно. З їхньою допомогою на рівні штатів реалізується понад 500 цільових програм. Така зростаюча залежність від федеральних дотацій дає підставу стверджувати, що "федеральна допомога" (29% загальної суми доходів штатів і місцевих органів) перетворилася в засіб прямого контролю федерації за фінансовою політикою штатів і місцевих органів влади.
Однією з форм фінансових зв'язків між центральним урядом і місцевими органами влади в США є блоки і програми розподілу доходів, що одержали розвиток у першій половині 70-х рр.
Блоки – це федеральні субсидії, надані штатам і місцевим органам влади із широким колом функцій для використання у визначеній законом галузі (охорона здоров'я, забезпечення зайнятості, житлове будівництво й ін.). На відміну від субвенцій у межах однієї із зазначених сфер одержувачі блоків мають право витрачати їх самостійно.
Програма розподілу доходів визначила принцип розподілу повноважень між центральним урядом і владою штатів у сфері фінансів, заснований на верховенстві федерації. Фінансові права федерації були посилені.
У витратах штатів США, як і в територіальних бюджетах інших країн, чільне місце займають асигнування на соціально-культурні об'єкти. Це насамперед витрати на початкові і середні школи, а в США – й на вищі навчальні заклади. Усього ці витрати становлять 40% територіального бюджету США.
Для США характерна наявність муніципальних органів влади з обмеженою (у порівнянні з іншими муніципалітетами) сферою відповідальності – так званих шкільних округів і районів спеціального обслуговування. Муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями.
Федеральний (державний) бюджет побудований за принципом "повного бюджету" і складається з двох частин: власне урядового бюджету і довірчих (траст) фондів. За рахунок урядового бюджету фінансуються національні економічні і соціальні програми. Довірчі фонди мають переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури (федеральні автошляхи, аеродроми, електростанції). Статус довірчих мають окремі соціальні і пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному, так і у приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів федерального уряду і підприємств.
Всього обсяг федерального бюджету США досягає майже 15 трлн. дол. Структура видаткової і дохідної частин федерального бюджету зазнає щорічних змін. І тому розгляд питання про доходи і витрати федерального бюджету цікавий з погляду динаміки цих