всього 1% населення, 3% ВВП і промислової продукції розвинутих держав. Однак за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) Скандинавські країни входять у перші 12-15 найвисокорозвиненіших держав світу, а відповідно до класифікації, запропонованої "Програмою розвитку ООН", за показником "індекс людського розвитку", який містить у собі вимірювачі різних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, грамотність дорослого населення, рівноправність жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п'ятірці держав світу [17, 178].
Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної Європи, необхідно розрізняти державну власність і державний сектор.
Частка державної власності значна тільки у Фінляндії (на фірми, що належать державі цілком чи частково, тут припадає близько 20% капіталовкладень, 12% зайнятих, 21% експорту). Це пояснюється низкою причин: історично сформованим володінням держави у Фінляндії лісовими і деякими іншими природними ресурсами; переходом у власність держави після Другої світової війни підприємств, які належали Німеччині; широкою участю лівих сил, у тому числі комуністів, в уряді й інших органах влади. Крім того, для Фінляндії було важливим за допомогою прямої підтримки держави наздогнати інші Скандинавські країни за рівнем соціально-економічного і науково-технічного розвитку.
Існуючі у Фінляндії, а також у Швеції і Норвегії державні компанії є досить потужними і активно використовуються як свого роду "локомотиви" в окремих галузях економіки.
Частка державного сектору, навпаки, значна майже у всіх Скандинавських країнах. Під ним розуміється ступінь активності участі держави у всіх еконо-мі-чних і соціальних процесах. Кількісно це виражається в частці державних витрат у ВВП; у рівні оподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті та ВВП; масштабах державного споживання; чисельності державних службовців і т.п.
За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56%). Для порівняння наведемо аналогічні дані для деяких інших країн: Великобританія – 42%, США – 36, Японія – 27%. Істотна частина державних витрат являє собою трансферні платежі, тобто переведення фінансових коштів, отриманих держбюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомог і субсидій. Таким чином, відповідно до ідей "держави добробуту" відбувається перерозподіл "національного пирога" на користь найменш забезпечених шарів суспільства.
Рівень оподатковування в Скандинавських країнах традиційно один з найвищих серед промислове розвинутих держав. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на початку 90-х рр. становила 61% (максимальний показник серед цих країн). Сьогодні вона знизилася до 51%, однак все одно Швеція продовжує займати за цим показником перше місце. Приблизно такий же рівень оподатковування в Данії, у Фінляндії він дорівнює 47% (третє місце серед розвинутих країн).
Питома вага державного споживання в Скандинавських країнах також висока: у Швеції – 28%, у Данії – 26, у Фінляндії і Норвегії – по 22%. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона і т.п. Соціальна сфера має надзвичайно високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціальних послуг є в Скандинавських країнах безплатною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам).
Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин, і кожен четвертий фін належать до числа державних робітників та службовців (їх частка становить у Швеції 32%, у Норвегії і Данії – близько 30, у Фінляндії – 25%). Це найбільші масштаби зайнятості в державному секторі економіки серед розвинутих країн.
Причини наявності такого потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягають у тому, що соціально-економічний і політичний розвиток країн Північної Європи в післявоєнний час ґрунтувався на ідеях соціал-реформізму і побудови "держави загального добробуту". Суть полягала в досягненні стабільного економічного зростання при низьких темпах інфляції і "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки (тобто усіх форм власності: приватної, державної, кооперативної й ін.). Ще одна важлива мета полягала у вирівнюванні доходів різних соціальних груп суспільства Скандинавських країн за допомогою різних заходів державної політики, зокрема, податкових (як уже відзначалося, у цих країнах традиційно високий рівень як корпоративного, так і особистого оподатковування) і трансферних (у регіоні існує найбільш розвинута серед країн-членів ОЕСР система різних допомог і дотацій різним категоріям своїх громадян) [17, 180].
Таким чином, у Скандинавії для побудови "держави загального добробуту" необхідною вважають найактивнішу участь держави у вирішенні всіх соціально-економічних питань. Іншою найважливішою умовою є вироблення консенсусу з основних проблем суспільного розвитку. Консенсус формується на базі постійного переговорного процесу між представниками трьох політично значимих сил: союзів підприємців, профспілок і представників державної влади. Конкретно це виражається в практиці укладення колективних договорів про умови оплати праці і соціальні пільги у різних галузях, у консультаціях державних чиновників із профспілками і підприємницькими об'єднаннями практично з будь-якого важливого питання. У деяких зарубіжних публікаціях національні господарства регіону називають "економіками узгодження".
Крім прямої участі держави в соціально-економічному розвитку в Скандинавії, як і у всіх інших розвинутих країнах, існують непрямі методи регулювання за допомогою заходів грошово-кредитної політики на основі, використання елементів як неокейнсіанства, так і неоконсерватизму.
Розвиток економічного програмування і прогнозування в промисловості, науково-технічній, регіональній, торговій, валютній політиці дає підприємницькому сектору середньострокові і довгострокові орієнтири, знання яких необхідне для вироблення ефективної бізнес-стратегії.
За рівнем ВВП на душу населення Швеція займає 10-е місце серед розвинутих країн світу і 3-є – серед країн Північної Європи, поступаючись Данії