З метою стабілізації ситуації Національний банк України разом з Урядом запровадили ряд антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу кризи на валютному і фондовому ринках Росії та щодо запобігання відтоку іноземної валюти та безпідставного під-вищення попиту на неї.

Вжиті заходи спрямовані на впорядкування дій клієнтів з купівлі-прода-жу іноземної валюти і посилення функцій уповноважених банків як агентів валютного контролю.

Комплекс заходів, які Уряд та НБУ запроваджують у цій ситуації, знай-шов розуміння та підтримку з боку міжнародних фінансових організацій. Так, зокрема, Радою директорів МВФ було прийнято рішення про надання Україні кредиту ЕРР на загальну суму 2,2 млрд дол. США, що сприятиме стабілізації валютного ринку. Курс України на реформування економіки підтримано позикою Світового банку на загальну суму 900 млн дол. США.

У результаті запровадження цих заходів НБУ та підтримки з боку між-народних фінансових організацій ситуацію вдалось стабілізувати. Темпи де-вальвації гривні поступово скорочувалися, а з 6 листопада 1998 р. до кінця року обмінний курс тримався на рівні 3,427 гри за 1 дол. США.

особливості ТА МЕХАНІЗМИ функціонування національної валюти УКРАЇНИ

2.1. Чинники введення національної валюти в Україні

після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа

Введення національної валюти в Україні відбулося в результаті дії низки факторів. Зазначимо, що фактор – це рушійна сила будь-якого процесу. Отже, якщо ми говоримо про фактори введення національної валюти в Україні, то маємо на увазі ті рушійні сили, які зумовили це введення. Серед таких рушійних сил чи не найважливіше місце займають історичні фактори. Чи не найбільшу увагу дослідженню історичних факторів введення і функціонування валюти на різних історичних етапах розвитку України приділив відомий львівський учений О.М.Ковалюк. Його дослідження – це глибокий екскурс в історію, який дозволяє зрозуміти глибинні основи сучасних проблем становлення і функціонування національної валюти [17].

О.М.Ковалюк зазначає, що у Київській Русі в період раннього феодалізму (IX—XII ст.) основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше — грошима.

Основою монетарної системи в Україні була гривня, тобто фунт срібла. Спочатку це була нашийна прикраса, яка "висіла коло гриви"'.

Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий (980—1015 рр.). Меншими грошовими одиницями в Київській Русі були: ногата, куна, вивериця, різана.

Гривня виготовлялася спочатку в Києві, а потім у Новгороді. У Києві гривня дорівнювала 72 золотникам, а в Новгороді — 96.

Після князя Володимира гривню виготовляли (били) його сини Свято-слав та Ярослав, а також внук Ізяслав Ярославович. Гривня була грошовою одиницею України-Руси до XIII ст., тобто до нашестя татар.

Перша поява гривні в Україні — це не тільки свідчення історичних даних про нашу предковічну грошову одиницю, а й одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо, як відомо, перші сріб-ні українські гроші мали такий вигляд: на одному боці монети — зображен-ня князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб тризуб'.

Якщо одна гривня дорівнювала півфунту срібла, то ногата — 1/20 гривні, куна — 1/25 гривні, вивериця — від 1/5 до 1/20 куни, а різана — 1/4 вивериці".

Причинами "розпаду Київської Русі були міжусобні війни. Крім того, до занепаду Києва доклав зусиль правнук Ярослава Мудрого і син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий, який заснував на півночі Московську дер-жаву. Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1169 р. напав на Київ, зруйнував його, повбивав усіх чоловіків, жінок забрав у неволю, пограбував церкви. Велику руїну Україні заподіяла татаро-монгольська навала. Проте Українська держава не занепала, хоч Київ був знищений. Вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на захід, де нині є Східна Галичи-на, Волинь і Холмщина. Ці землі раніше належали Українській державі, але потім відійшли до Польщі. Володимир Великий відібрав ці землі у західних сусідів, вони були удільним побічним князівством і підкорялися Києву. Ко-ли Київ підупав, ці землі стали осередком Української держави. Пізніше га-лицькі князі мали і Київ під своєю рукою. У період найбільшого розквіту Галицько-волинської держави їй належали ще й нинішня Буковина, Румунія до гирла Дунаю та Закарпатська Україна.

Галицько-волинська держава по-справжньому розквітла, коли ці землі дістав у 1050 р. князь Ростислав, син Володимира Ярославовича, а внук Ярослава Мудрого, правнук Володимира Великого.

Фінанси України часів Галицько-волинської держави суттєво не відрізня-лися від фінансів України Київської доби, бо це була також княжа держава.

Основним доходом держави була данина натурою — хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою тощо, а також грошима. Як і київські князі, князі галицькі накладали на населення різні податки. Якщо населення чимось провинилося, податки збільшувалися. Так само, як і Ольга — велика княги-ня київська — збільшила данину древлянам за вбивство її мужа Ігоря, при-значала завойованим племенам різні "уроки", так і Мстислав Данилович по-карав новим податком міщан Берестя за бунт, встановлював ловче тощо. За виконання повинностей тут також відповідали різні княжі агенти: городни-ки, мостові, митники, вирники, метальники. Податки і повинності встанов-лювалися окремими розпорядниками князя.

Державними доходами в Галицько-волинській Українській державі роз-поряджався князь. Тоді ще не було поділу скарбу на державний і приватний (княжий). Основними видатками у князівстві були видатки на утримання дружини князя, на будівництво культових споруд, мостів, доріг, а також зам-ків, на ведення війн тощо.

Занепад державних фінансів України княжої доби почався з 1349 р., тоб-то з часу, коли польський король Казимир