1992 року досить стійким є ринок комерційних банків. Серед факторів стійкості даного ринку до негативних економічних впливів можна віднести такі: жорстке регулювання ліквідності комерційних банків з боку центрального банку; широка диверсифікація вкладів, що забезпечує збереження капіталу та отримання середньої норми доходу всіма акціонерами банку; можливість створення активного, тобто біржового, вторинного ринку, оскільки банки створюються в основному як акціонерні товариства відкритого типу. [50, c.371]
Розглянуті фактори, що визначають сталість ринку акцій банків, набувають зовнішнього виразу у формі динаміки курсів даних акцій: для них характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом та номінальною вартістю; стійке, хоч і повільне, підвищення ринкового курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у цілому відповідає ефективності позикового капіталу.
У зв’язку з приватизацією, у тому числі у формі акціонування, передбачається більш швидке зростання ринку акцiй виробничих підприємств (підприємств нефінансового сектора). Нинішній первинний ринок акцій цих підприємств невеликий. Розміщення акцій здійснюється в основному самими емітентами без посередництва бірж та банків. Розміщення акцій здiйснюється у формі конкурсу замовлень. У сучасних умовах в Україні розпочався процес формування суб’єктів фондового ринку. За станом на 1 січня 1996 року у Міністерстві фінансів України зареєстровані випуски цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу більше 100 млрд. крб. У ролі торговців ланцюговими паперами діють більше 200 структур. [50, c.372]
Проте слід зазначити, що банки розміщують тільки свої цінні папери, будучи торговцями цінними паперами чисто номінально в силу володіння відповідною ліцензією, оскільки для них операції з цінними паперами ще менш прибуткові, ніж кредитування. Більш-менш активно діють на фондовому ринку поки що не більше 20-25 компаній. Емітентів, що колись були державними підприємствами, а зараз розмiщують свої акції у ході приватизації, налічується ще менше. Держава як емітент цінних паперів поки ще не проявляє активності. Розроблені в деяких регіонах так звані пілотнi проекти муніципальних позик просуваються до реалізації дуже повільно через непідготовленість місцевих органів влади. Такі фондові інструменти, як опцiони та ф’ючерси у практиці навіть не згадуються, а вексель, будучи універсальним цінним папером, не застосовується, хоч підприємства відчувають гостру кризу платежів. [50, c.372]
У даний час ринок цінних паперів проявляється в небіржовій торгівлі. У порівнянні з розміщенням цiнних паперiв на первинному ринку, вторинний ринок поки ще перебуває у зародковому стані. Становлення його буде визначатись передусім рівнем приватизації, появою ліквідних цінних паперів та створенням інфраструктури фондового ринку - широкої мережі фінансових посередників, депозитаріїв та клірингових палат.
Процес формування фондового ринку повинен проходити одночасно з процесом приватизації державної власності. Ці процеси тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені. Отже, активізація процесів приватизації та акціонування підприємств є невід’ємною умовою розвитку фондового ринку. Приватизація є потужним поштовхом до формування фондового ринку через створення відкритих акціонерних товариств на базі середніх та великих промислових підприємств. Проте цей процес поки що не здобув свого розвитку. У той же час досить широкий розвиток здобули орендні стосунки, у результаті реалізації яких колективи підприємств більшу частину майна викуповують за рахунок власних коштів.
Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації та, як наслідок, розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:
пасивність та прихована протидія верхніх рівнів управління (міністерств, держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;
відсутність законодавства для створення інфраструктури приватизації в особі різних фінансових посередників, зокрема інвестиційних фондів та компаній;
відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об’єднань, асоціацій, концернів, що включають кілька юридичних осіб, через систему холдінгових компаній і т.ін.
Завданням, яке стоїть перед ФР України, є створення дієздатних механізмів для проведення акціонування державних підприємств. Тому важливим видається знайти найефективніші шляхи розміщення акцій приватизованих підприємств, що сприятимуть розвитку ФР України. Первинне розмiщення акцій підприємств може здійснюватись шляхом підписки, відкритого продажу або аукціону. Як один з варіантів розміщення акцій доцiльно розглянути можливості використання комп’ютерно - комунікаційної мережі АТ “Центральний депозитарій”, створеної групою торговців цінними паперами для проведення аукціонного продажу акцій приватизованих підприємств. За допомогою даної мережі можливе створення єдиного простору для реалізації акцій у межах України, швидкого здійснення операцій по купівлі-продажу цінних паперів, не вдаючись до їх випуску в матеріалізованій формі. Дана система дозволяє також створити основу для обігу акцiй підприємств, що приватизуються, на вторинному ринку.
Необхідною умовою існування ФР є створення вторинного ринку, що забезпечує ліквідність цінних паперів, які випускаються. У формуванні вторинного ринку цінних паперів важливе місце належить позабіржовому ринку.
Одним з напрямків розвитку позабіржового ринку, основою його організаційної структури може стати Центральна торговельна дилерська система (ЦТДС), створена на основі єдиної мережі незалежних локальних депозитаріїв торговців цінними паперами, що забезпечує конфеденційність інформації та її захист від несанкціонованого доступу,
Система повинна включати в себе такі елементи:
систему депозитарного обліку;
розрахункову систему;
торговельну (клірингову) систему.
Для вдосконалення функціонування фондового ринку в Україні слід здійснити ряд заходів:
встановити для всіх фінансових посередників, ВАТ, банків, фондових бірж правила роботи на фондовому ринку (розкриття емітентом інформації про себе та цінні папери не тільки в момент їх випуску і закінчення емісії, а й протягом наступного обігу);
ввести нормативи ліквідності цінних паперів, зменшити мінімальні відрахування до страхових резервів емітента;
обмежити скупку емітентом власних цінних паперів у період їх емісії з метою попередження надмірно ризикових операцій з інвестиціями;
запровадити обов’язкове державне страхування приватизаційних вкладів населення;
створити інститут незалежних реєстраторів;
ввести спеціальні обмеження на суміщення певних видів професійної діяльності на фондовому ринку (брокер або дилер не може бути