До першої групи віднесені будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки і їх частини (квартири і місця загального користування). Основні фонди цієї групи мають мінімальну (в порівнянні з іншими групами) квартальну норму амортизації – 1,25 %, що значно перевищує норми, що застосовувалися раніше. Друга група включає в себе автомобільний транспорт і вузли, запасні частини до нього, меблі, побутові, електронні, оптичні і електронно-механічні прилади і інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше конторське офісне обладнання, пристрої і пристосування до них. Квартальна норма амортизації їх сама велика і становить 6,25 %. У третю групу включені інші основні фонди, які не увійшли у першу і другу групу: робочі і силові машини, обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, лабораторне обладнання, технологічне оснащення, інструмент, виробничий і господарський інвентар, інші основні фонди. Норма амортизації становить 3,75 % за квартал. Мінімальна квартальна норма амортизації нематеріальних активів становить 2,5 %. Причому встановлюється вона підприємством самостійно на основі наказу по підприємству про термін корисного використання нематеріального активу.
Оскільки норми амортизації дуже високі, то з 1998 року застосовується понижувальний коефіцієнт до цих норм – 0,7. З метою підтримки на безпечному рівні основних фондів життєво важливих галузей народного господарства законодавець передбачив різний відсоток віднесення витрат на поліпшення основних фондів на валові витрати. Балансова вартість об'єктів, які згідно ст. 8 Закону від 1 липня 1997 року підпадають під визначення груп 1, 2 і 3, введених в експлуатацію до 1 липня 1997 року, засновується на тому, що ці основні засоби включаються в групу основних фондів з метою подальшої амортизації по залишковій вартості, яка визначається як первинна вартість за вирахуванням зносу [12, 209].
Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується по формулі:
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),
де Б(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а-1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П(а-1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації і інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному; В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному; А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих в період, що передував звітному [12, 210].
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в наступних розмірах (з розрахунку на календарний квартал):
група 1 – 1,25 %;
група 2 – 6,25 %;
група 3 – 3,75 % [12, 210].
Платник податку може самостійно ухвалити рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набирання чинності Закону, по наступних нормах (з розрахунку на календарний рік):
1- й рік експлуатації – 15 %;
2- й рік експлуатації – 30 %;
3- й рік експлуатації – 20 %;
4- й рік експлуатації –15 %;
5- й рік експлуатації – 10 %;
6- й рік експлуатації – 5 %;
7- й рік експлуатації – 5 % [12, 210].
2.3. Ставка податку
В сучасних умовах оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється по одній ставці, без прогресії. Прибутки ж фізичних осіб – по прогресивній шкалі. У ряді випадків це набуває конфіскаційного характеру. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування повинно «накривати» не більше 20 % всіх платників податків, а максимальна ставка податку (що ще й становить 50 %) – не більше 1 % їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного опрацювання змушує законодавчо декілька разів на рік міняти шкалу оподаткування. Справа ускладнюється і широкою диференціацією величин особистих прибутків населення. Напевне, доцільно розробити шкалу прибутків, що включає біля 8-10 груп з приблизно однаковою різницею прибутків всередині кожної групи. При цьому особливо важливо виділити максимальну межу останньої, самої високої групи, яка б «включала» найвищу ставку податку.
Прибуток підприємств в Україні обкладається по ставці 30%, яку можна виділити як базову. Такою ж була і базова ставка податку на прибуток в першому кварталі 1993 року [12, ].
Для порівняння податкових ставок, закріплених законодавством України, можна привести розміри ставок в країнах з розвиненою ринковою економікою:
Німеччина: податок на нерозподілений прибуток корпорацій – 50 %; на розподілений прибуток – 36 %;
Франція: податок на нерозподілений прибуток – 39 %;
Японія: податок на загальний прибуток дрібних і середніх корпорацій –28 %; великих – 37,5 %;
Великобританія – 35 %;
Італія – 36 %;
Швеція – 30 % [12, 211].
У США прибуток корпорацій обкладається по наступній схемі: якщо він за рік не перевищував 50 тис. доларів, то використовується ставка 15 %; з наступних 25 тис. доларів – 25 %; а з прибутку, що перевищує 75 тис. доларів в рік, – 34 % [12, 211].
Українське законодавство поділяє нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. У статті 13 Закону вказані ставки податків на прибутки нерезидентів. У нерезидентів (що не здійснюють діяльність в Україні через постійні представництва) з прибутків, отриманих з джерел на території України, резидент (який виплачує ці прибутки) утримує податок і перелічує до бюджету.
Прибутки таких нерезидентів обкладаються по наступних ставках:
від фрахту – 6 %;
від перестрахування ризику – 15 %;
від страхування ризику – 30 %;
від надання рекламних послуг – 30 %;
прибутки