Таблиця 2.

Податкові групи і ставки прибуткового податку з громадян [19, 272]

Група | Місячний дохід | Ставка податку

1 | До 100 грн. | не оподатковується

2 | 100,1-250,0 | 10% з суми доходу, що перевищує неоподатковуваний мінімум

3 | 250,1-750,0 | 15% з суми доходу, що перевищує 150,1 грн.

4 | 750,1-1250,0 | 20% з суми доходу, що перевищує 900,1 грн.

5 | 1250,1-1750,0 | 30% з суми доходу, що перевищує 1300,1 грн.

6 | 1750,1-2250,0 | 40% з суми доходу, що перевищує 1700,1 грн.

7 | 2250,1 і більше | 50% з суми доходу, що перевищує 2500,1 грн.

Підвищення граничної податкової ставки до 50 % на високі доходи громадян компенсує втрати від зменшення податків з низькооплачуваних працівників, забезпечить соціальну справедливість та реалізацію принципу економічної обґрунтованості оподаткування фізичних осіб. Збільшення кількості податкових груп до семи забезпечить щільніший зв'язок між доходами і податками.

Отже, важливим напрямком удосконалення податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, що є одним із найбільших у світі, а також фактором зростання цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентоспроможності українських товарів. Але суттєве зменшення цих нарахувань має бути пов'язане з реформуванням системи соціального й пенсійного забезпечення та із запровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

Висновки

Отже, серед напрямків подолання економічної кризи останнім часом стало чи не найбільш популярним у політичних програмах та на сторінках преси питання зниження податкового тиску та захист власного товаровиробника. Але при цьому мало хто звертає увагу, що при всій привабливості подібних заходів, вони так і залишаються скоріше політичними гаслами, ніж чітко вивіреними напрямками економічної політики з виходом на конкретні імпульси економічного зростання.

Зокрема, власний товаровиробник потребує не стільки захисту з боку держави, скільки ресурсів для розвитку, які з'являються лише за достатньо ємного внутрішнього ринку. Без стимулювання споживчого попиту будь-які заходи в цьому напрямку залишаться скоріше добрими намірами на папері, як це свого часу вже сталося з гарантіями соціального захисту населення при переході до ринкової економіки.

Це ж стосується і політики оподаткування. При наявних потребах у мобілізації ресурсів на загальнодержавні цілі та соціальну сферу зниження податкового навантаження на доходи суб'єктів господарювання без істотних втрат для бюджету може мати місце лише при збільшенні обсягів виробництва товарів і послуг. Причому показники такого збільшення в умовах сучасного економічного розвитку можуть бути не стільки абсолютними, скільки відносними. Тобто в своїй основі вирішення цього питання знову ж таки залежить від зростання попиту на товари, оскільки проблема виробничих потужностей для їх збільшення в принципі не стоїть.

Більш того, враховуючи, що податки є елементом, пов'язаним з перерозподілом доходів, створених в результаті виробництва, можна було б взагалі залишити поза увагою залежність ресурсів економічного зростання і податків, якби останні безпосереднім чином не впливали на структуру і обсяги кінцевого споживання, а відповідно – і на відтворювальні можливості економіки.

У той же час, як показує аналіз запропонованої податкової реформи, останніх законодавчих рішень із зазначеного питання, саме стимулювання кінцевого споживання залишилося фактично в стороні від податкових нововведень. З трьох головних податків, що забезпечують основну частку надходжень до зведеного бюджету (податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян), принципових змін зазнали лише два перші, що дало змогу дещо оздоровити фінанси підприємств, але відчутно не вплинуло на пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Виходячи з конкретних умов та сучасного стану економіки України, важливо не забувати, що будь-які заходи щодо її оздоровлення, пріоритети реформування мають у першочерговому порядку вивірятись на терезах збільшення кінцевого споживання та відповідного платоспроможного попиту населення. Внаслідок нерозвиненості національного споживчого ринку, зруйнованого гіперінфляцією, деформацією цінових пропорцій, недалекоглядним стримуванням попиту на споживчі товари, це питання значною мірою пов'язане насамперед із створенням необхідних умов для зростання особистих доходів населення, оздоровлення фінансів сектора домашніх господарств, де податкова політика держави за своїми наслідками має не менш принципове значення, ніж для економіки підприємств.

По-перше, населення через споживчий попит завжди більш чутливо реагує на зміни в політиці оподаткування доходів, ніж це спостерігається стосовно аналогічної реакції суб'єктів господарської діяльності.

По-друге, в основі оподаткування доходів населення їх головною складовою залишається заробітна плата, що входить до валових витрат підприємств. Тому податкове навантаження безпосередньо на нараховану заробітну плату, що має чисто індивідуальний характер, практично не обмежує пропорцій формування фінансових показників поточної діяльності підприємств, хоч у кінцевому підсумку вони і залежать від його впливу на сукупний попит.

Серед чинників, які останнім часом мають все більш помітний вплив на можливі пропорції формування купівельного фонду населення, привертає увагу перш за все збільшення частки доходів, що вилучаються у формі податкових платежів. Більш конкретне уявлення про тенденції податкового навантаження на заробітну плату в Україні дає аналіз співвідношення її середнього рівня та динаміки неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, адекватність перегляду якого в умовах інфляції власне і визначає масштаби збільшення чи зменшення фіскального тиску на населення.

Якщо на початку економічних реформ перегляд неоподатковуваного мінімуму відбувався під впливом ідеї посилення соціального захисту населення від підвищення цін, то в подальшому на цей процес все відчутніше починає впливати природне за умов інфляції протиріччя між підтримкою відносної вартості неоподатковуваного мінімуму і розширенням поля оподаткування. При зростанні номінальної оплати це дає змогу поповнювати бюджет незалежно від динаміки її реальної вартості, що особливо наглядно простежувалося в 1992_. і реалізувалось як значним розширенням поля оподаткування доходів у період до