Однією зі складових механізму державного регулювання оплати праці є законодавче встановлення рівня оподаткування доходів працівників. Від того, наскільки ефективним є таке оподаткування, залежить, з одного боку, виконання державного бюджету, з іншого – рівень мотивації працівників. Високі ставки прибуткового податку, низька мінімальна заробітна плата призводять до послаблення мотивації праці, знижують рівень ії продуктивності, змушують працівників приховувати частину доходу від оподаткування. Помірні ставки податків, навпаки, сприяють більш справедливому перерозподілу доходів у суспільстві, стимулюючи економічне зростання [17, 220-221].

У розвинутих країнах податки на доходи фізичних осіб займають одне з перших місць у списку джерел державних доходів, оскільки рівень оплати праці там достатньо високий, щоб забезпечити належний обсяг надходжень до державного бюджету. В Україні, де, за деякими оцінками, близько 80-90% усього населення країни знаходиться поза межею малозабезпеченості, цифра 7,3% --питома вага прибуткового податку в доходах бюджету (1999 рік) – є порівняно високою, так само як і ставки цього податку, що зазнали значних змін протягом 1993.1999 рр. [17, 221]

З 1 січня 1993 p. Декретом КМУ № 13-92 від 26.12.1992 p. «Про прибутковий податок з громадян» введено нову систему оподаткування доходів фідічних осіб. Визначено мінімальний неоподатковуваний доход (МД), кратний мінімальній місячній заробітній платі. Максимальна гранична податкова ставка в прогресивній шкалі встановлено на рівні 50% для доходів, що перевищують 30 МД. МД дорівнював 4600 крб. Максимальна середня ставка прибуткового податку дорівнювала 44-46% місячного доходу громадян на рівні доходу в 200-250 мінімальних зарплат (див. рис. 2.4). Для малозабезпечених верств населення з доходом від 5 до 30 МД середня ставка податку коливалася на рівні 8-20% місячного доходу, а в межах від 30 до 90 МД зростала з 20 до 40%. Такі темпи зростання середньої податкової ставки означали, що найбільший податковий тягар припадає на верстви населення з середнім та нижче середнього рівнями доходу [17, 221].

Рис. 2.. Прогресивність прибуткового податку в Україні в 1993-1999 pp. [17, 221]

У зв'язку зі швидкою інфляцією з 1 червня 1993 p. мінімальний дохід був збільшений до 13800 крб., перевищивши мінімальну зарплату. Максимальна гранична ставка прибуткового податку відповідно до Постанови КМУ №433 від 10.06.1993 p. «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і ставки їх прогресивного оподаткування» була збільшена до 60% і стала застосовуватися до доходів, що перевищують 200 МД. Нова шкала значно зменшила податковий тягар на середні верстви населення: середня податкова ставка в межах 30-90 МД була знижена до величини 16-30%. Це призвело і до зниження максимальної середньої податкової ставки до 40-45% місячного доходу громадян, не змінивши, проте, ситуацію для малозабезпечених верств, для яких ставки прибуткового податку залишилися на колишньому рівні, (див. рис. 2.4, графік 2) [17, 221].

Подальше зростання цін призвело до підвищення МД з 1 вересня 1993 p. до 40000 крб., а з 1 грудня 1993 p. – до 120000 крб., але співвідношення мінімального доходу і заробітної плати залишилося незмінним. В останньому випадку була істотно збільшена максимальна гранична податкова ставка (з 60 до 90%) і одночасно значно зменшений розмір доходу (з 200 до 50 МД), починаючи з якого, ця ставка застосовувалася (див. рис. 2.4, графік 3). Істотних змін зазнало оподаткування доходів громадян із середнім та високим рівнем доходів: стрімко зросли середні податкові ставки у діапазоні від 60 МД і вище до рівня в 41 (для 60 МД) і 77-79% (для 200-250 МД). У діапазоні 28-55 МД розглянутої шкали середні ставки податку знаходилися на рівні 17-38% [17, 221].

Така істотна зміна податкової політики була обумовлена зміною економічної політики в цілому: з інфляційної на антиінфляційну, а також спробою відновити «соціальну справедливість». Проте сподівання уряду не виправдалися, і Указом Президента України від 13 вересня 1994 p. максимальна ставка податку була зменшена з 90 до 50% та стала застосовуватися до доходів, що перевищують 25 МД (графік 4 на рис. 2.4). МД був збільшений до 240 тис. крб. Чергова зміна порядку стягування прибуткового податку обумовила зниження максимальної середньої ставки прибуткового податку в порівнянні з попередньою шкалою з 79% до 48% на рівні доходу в 200-250 МД та одночасне підвищення середніх ставок у діапазоні 8-55 МД до рівня 12-40%. Це свідчило про збільшення податкового тягаря на верстви населення з середнім та нижче середнього рівнями доходів та зниження податкового преса на людей з високими доходами [17, 221].

З 1 жовтня 1994 p. МД становив 780 тис. крб., а з 1 лютого 1995 р. був збільшений до 1400 тис. крб. Останній Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р. №519» від 23.11.1995 р. знову вніс зміни до чинної шкали прибуткового податку. З 1 жовтня 1995 р. МД склав 1700 тис. крб. і вже протягом чотирьох років залишається незмінним, незважаючи нате, що величина мінімальної заробітної плати протягом цього часу неодноразово змінювалася і на даний час становить 74 гривні. Графік 5 на рис. 2.4 ілюструє прогресивність діючого прибуткового податку. Максимальна середня ставка податку не перевищує 33-35% місячного доходу громадян на рівні 200-250 МД. Ця ставка с мінімальною для такого