2. Витіснення робочої сили у сферу тіньової економіки. Високий податок на зарплату, який не впливає на розмір пенсії, витісняє робочу силу у сферу тіньової економіки, де вона використовується менш продуктивно у зв'язку з обмеженням доступу суб'єктів тіньової економіки на ринок капіталу та продукції

3. Заниження заробітної плати. Офіційні роботодавці зовсім не зацікавлені у зростанні абсолютної величини внеску на пенсійне забезпечення. Отже, вони намагаються якомога довше стримувати зростання рівня зарплати, навіть коли продуктивність праці підвищується.

4. Достроковий вихід на пенсію. Більшість систем установлених пенсій пропонують достроковий вихід на пенсію із незначною втратою чи зовсім без втрати у розмірі пенсії, що для політиків є дуже привабливим, адже дає змогу сховати безробіття та надати пільги окремим прошаркам населення, але зводить нанівець фінансову базу системи і скорочує присутність на ринку робочої сили досвідчених кадрів.

5. Нераціональне використання ресурсів державного бюджету. Поступове перевищення витрат розподільчої пенсійної системи над надходженнями призводить до дефіциту пенсійного фонду, який згодом трансформується в державний борг. Таким чином, кошти держбюджету, призначені для підготовки нових висококваліфікованих фахівців зі спеціальностей, що користуються попитом на ринку робочої сили, шляхом інвестування в освіту, витрачаються на пенсії [28, 433].

Таким чином, розподільча система виключно негативно впливає на стан ринку праці та рівень заробітної плати. Зауважимо, що розподільча система не виправдовує себе і з загальноекономічної точки зору, адже, виходячи із всього вищевказаного, вона призводить до зниження величини національних заощаджень та забезпечує занадто низьку норму прибутку за умов державного управління активами пенсійної системи. Якщо ж уряд обере дефіцитне фінансування своїх витрат, тоді вельми вірогідним наслідком цього стане інфляція.

Необхідно підкреслити, що питанням економічної ефективності розподільчої пенсійної системи приділяється досить велика увага, тоді як притаманна їй несправедливість обговорюється набагато рідше.

По-перше, більш заможні групи населення виходять на ринок праці пізніше, ніж менш заможні. При цьому час навчання у вузі зараховується до пенсійного стажу. По-друге, представники професій, оплата праці яких прямо пропорційна вислузі років, отримують підвищену заробітну плату протягом останніх декількох років (3, 5 або 10). Заробітна плата за цей період і становить базу для визначення величини пенсії, тоді як більшу частину внесків було здійснено в період, протягом якого їхня зарплата була значно нижчою. По-третє, зазвичай внески до пенсійного фонду здійснюються шляхом оподаткування доходів лише у вигляді заробітної плати, до того ж, за незалежними від рівня зарплати, однаковими для всіх ставками [28, 433].

Підвищення ефективності та усунення несправедливості сучасної пенсійної системи України можливе тільки за умов її структурного реформування. Одним з найбільш придатних для цього засобів є використання моделі багаторівневої пенсійної системи. Ця система має бути частково накопичувальною, керівництво нею повинно здійснюватися суб'єктами приватного сектора, визначення величини пенсії залежатиме від суми внесків і доходу, що його було отримано внаслідок їх інвестування. Необхідною також знається наявність окремого механізму перерозподілу доходу у вигляді пенсій на користь малозабезпечених, що його фінансуватиме держава за рахунок податків [28, 433].

У загальному вигляді така пенсійна система складається з трьох рівнів:

обов'язковий державний, який формується на базі податків (для забезпечення перерозподілу); обов'язковий приватний, цілком накопичувальний (для забезпечення заощадження); добровільний (для людей, які бажають у похилому віці бути більш захищеними).

Залежність величини пенсії від здійснених внесків, що її вимагає система встановлених внесків, має зменшити викривлення на ринку праці (витіснення робочої сили у сферу тіньової економіки), адже люди перестають розглядати внески в пенсійний фонд як додатковий податок.

Заощадженні внески та отриманий за їх рахунок інвестиційний дохід перетворюються в пенсійний дохід шляхом ануїтету або поступового зняття з рахунку. Це означає, що люди зацікавлені виходити на пенсію якомога пізніше для того, щоб отримувати більшу пенсію. Як наслідок, пенсійний вік збільшується автоматично, без втручання держави. Таким чином, кількість досвідчених кадрів, що є присутні на ринку праці, не зменшується.

Пенсійні фонди, управління якими здійснюють суб'єкти приватного сектора, розміщують капітал, виходячи з економічних, а не політичних міркувань, таким чином підвищуючи норму прибутку як для самого фонду, так і для економіки в цілому, здійснюють диверсифіковане інвестування, підтримують розвиток фінансового сектора шляхом створення платоспроможного попиту на нові фінансові інструменти та інститути, що одночасно веде до створення нових робочих місць, а, значить, і підвищує зайнятість [28, 434].

Для доведення наявності позитивних зрушень в економіці внаслідок реформування пенсійної системи можна використовувати такі методи: моделювання, що дає змогу оцінити майбутні зміни; економетричний аналіз, що дає змогу оцінити наявні зміни.

З'ясувавши, що накопичувальна пенсійна система більш ефективна як в загальноекономічному сенсі, так і стосовно її впливу на стан ринку праці та рівень заробітної плати, ніж розподільча, необхідно розглянути можливість досягнення соціальної справедливості за умов накопичувальної системи. Така можливість здається досить вірогідною з декількох причин: 1. Накопичувальна пенсійна система має встановити справедливість у широкому розумінні цього слова, адже її функціонування стимулює економічне зростання, що є найкращим засобом підвищення доходу малозабезпечених прошарків населення. 2. Вона надає можливість особам із низьким доходом отримати доступ до інвестування на ринку капіталу. Іншою така можливість є тільки у населення з високим доходом. Такий доступ надає можливість отримати високий прибуток. 3. Запровадження системи встановлених внесків усуває пільги у вигляді дострокового виходу на пенсію та переваги, що їх надає оплата за вислугу років. 4. Накопичувальна система значно знижує перерозподіл ресурсів