житлового фонду і фонду житлобудівних кооперативів у загальному житловому фонді та, відповідно, до зростання питомої ваги приватного житла. Ця тенденція спостерігається і в поточний період. Так, за перше півріччя 2000 року частка приватного житла сягала 67% порівняно з 54% за весь 1999 рік [21, 58-61].
З урахуванням наявності заощаджень у населення можна проблему фінансування будівництва житла розв'язати на користь збільшення пенсійних фондів.
До технології, заснованої на принципі "заощадження – акумуляція – позика – пенсійні виплати", належить система житлобудівних заощаджень. Основна ідея цієї системи кредитування полягає в мобілізації вільних коштів населення на будівництво і придбання житла в рамках переважно спеціалізованих банківських інститутів.
Суть цієї системи можна уявити на прикладі ситуації: якщо житловий об'єкт коштує 50 тисяч грошових одиниць, а кожний, хто бажає придбати його, може щорічно заощаджувати лише 5 тисяч грошових одиниць, то він зможе здійснити своє бажання відповідно через 10 років. Але коли 10 таких бажаючих об'єднають свої заощадження, то вже через рік один із них зможе мати своє житло. За умови, якщо вони продовжуватимуть заощаджувати, в результаті виграють усі члени такого об'єднання, тому що середній строк отримання житла значно скоротиться. Цей час прискориться ще більше за рахунок пенсійних внесків. Одночасно виграють і вкладники останніх, тому що нагромаджуватиметься капітал і виплата за рахунок цих пенсій [21, 58-61].
На практиці така система фінансово-майнових відносин може бути досить складною, оскільки не всі вкладники прагнуть до однакової мети, не всі хочуть або можуть заощаджувати відповідну суму. Саме складність таких фінансових відносин при розподілі наявного фонду і є однією з головних причин того, що такою системою кредитування займаються спеціалізовані фінансово-кредитні установи, діяльністю яких опікується держава.
Разом із тим однією з причин, що стримує розвиток такого способу акумуляції коштів, є розрив між доходами переважної частини населення і вартістю житла. В Україні він значно перевищує аналогічні показники в економічно розвинутих країнах. Так, якщо в країнах Західної Європи співвідношення між середньорічними доходами громадян і середньою вартістю одиниці житла становить 1 : 3, то в Україні – не менш як 1 : 11, а в деяких регіонах цей розрив ще більший [21, 58-61].
Таким чином, висока вартість житла в поєднанні з низькими доходами переважної більшості населення не дає змоги розв'язати проблему придбання житла за рахунок власних коштів громадян і банківської позики. Водночас аналіз фінансової ситуації на ринку житла свідчить, що значна частина громадян прагне, вкласти свої тимчасово вільні кошти в різні цінні папери численних будівельно-фінансових інвестиційних компаній і фондів, що діють в Україні.
Цей висновок випливає з експерименту, який проводить банк "Аркада" у Києві, відкривши при цьому філію у Дніпропетровську. Незважаючи на успішний хід експерименту у столиці, слід звернути увагу на відмінності його проведення у зазначених містах [21, 58-61].
Природно, вибір цих міст не випадковий. Основне, що їх пов'язує, – це розташування у високоурбанізованих регіонах. Але інші характеристики будуть на користь Києва. По-перше, статус столичного міста, що потребує відведення житлової площі під іноземні представництва та офіси. По-друге, суттєво більша грошова маса, яка обертається у сфері фінансових відносин і може бути використана як потенційне джерело Пенсійного фонду. Звичайно, в умовах Дніпропетровська навіть менші надходження можуть бути використані в новій системі пенсійного забезпечення.
Зважаючи на альтернативу потенційних джерел формування пенсійних фондів, слід звернути увагу і на проблему управління фінансами пенсійної системи. Згідно з новою системою фінансові інститути матимуть у розпорядженні вже не залишки коштів, а накопичувальні фонди, якими захочуть скористатися. Тобто в цих умовах виникне проблема гарантованого і прибуткового інвестування коштів. Іншими словами, знадобиться надійний інвестор, яким може бути комерційний банк, чи страхова компанія, чи виконавець інвестиційного проекту. Крім привабливості для населення того чи іншого фінансового інструменту вкладення коштів, велику роль відіграють психологічні чинники, передусім ступінь довіри населення до тих структур, які мобілізують фінансові ресурси.
Отже, джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є кошти, які відраховують підприємства, установи та організації. Крім того, до надходжень фонду належать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1-5% від заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомог, добровільні внески підприємств, організацій, населення, інші надходження.
Аналіз потенційних джерел системи пенсійного забезпечення свідчить, що основною проблемою є створення умов для їх трансформації у реальні джерела.
Розділ 3. Використання коштів Пенсійного фонду
До задач Пенсійного фонду України відноситься фінансування певних соціальних програм держави. До їх складу включаються:
забезпечення виплат трудових і соціальних пенсій (за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислугу років та ін.);
виплата допомоги малозабезпеченим пенсіонерам;
фінансування допомоги по догляду за дитиною;
забезпечення витрат на поховання пенсіонерів;
виплата допомоги по догляду за дітьми, одинокими та інвалідами [14, 144].
За рахунок коштів ПФУ фінансуються також надбавки до пенсій, тільки жертвам політичних репресій та ін. Склад видатків ПФУ відображено на рис. .1.
Рис. 3.. Склад видатків Пенсійного фонду України [14, 144]
У випадку наявності профіциту бюджету Пенсійного фонду України, кошти, що перевищують видатки можуть використовуватися за такими напрямами: погашення зобов'язань фонду, що мали місце в минулі періоди; фінансування інвестиційної діяльності фонду; збільшення величини пенсійних виплат та допомоги; покращення діяльності фонду на доставку пенсій і допомоги та ін. Тимчасово вільні кошти фонду можуть використовуватися на придбання державних пакетів акцій. Фінансування дефіциту бюджету ПФУ здійснюється за рахунок впровадження нових форм надходжень, використання кредитів, здійснення ефективного управління заборгованості