спеці-ального використання водних ресурсів належить

використання водних ресурсів для задоволення водою

виробничих і сільсько-господарських потреб за допомогою

спеціальних пристроїв й установок, або використання води без

їх застосування, що може істотно вплинути на якісні та

кількісні показники стану водних ресурсів, а також

користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і

водного транспорту.

Об'єктом обчис-лення збору за спеціальне використання водних

ресурсів є об-сяг води, яку водоспоживачі використовують для

власних пот-реб. Збір обчислюється залеж-но від обсягів

використання води та встановлених лімітів..

Платежі за користування надрами сплачують фізичні та

юридичні особи —суб’єкти підприємницької діяльності усіх форм

власності, які здійснюють у межах території економічної зони

видобування корисних копалин та використовують надра у цілях

не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Об'єктами плати за користування надрами є фактично

видобуті (погашені) балансові та позабалансові запаси корисних

копалин; розміри ділянки надр, що надається у користування або

вико-ристовується у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних

копалин.

Плата визначається залежно від обсягу погашення за-пасів

корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою

компенсації витрат бюджету для здійснення робіт пов'язаних з

приростом запасів корисних копалин для забезпечення

віт-чизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а

також відображення у собівартості та цінах на добувну про-дукцію

складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних

копалин. Сплачують цей збір підприємства і органі-зації усіх видів

господарської діяльності незалежно від форм власності, що

видобувають корисні копалини, а також фізич-ні особи, які

займаються цією діяльністю як підприємці. Об-числюється збір

залежно від обсягу видобутих корисних копа-лин (для нафти,

конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах

запасів корисних копалин (для інших ко-рисних копалин) і

нормативів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать

внутрішні податки на товари та послуги:

ПДВ; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господарської

діяльності; плата за торговий патент на деякі види

підприємницької діяльності.

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком,

який сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару

від виробництва до споживання. ПДВ — це найбіль-ший за обсягом

податок, який значною мірою впливає на формування дохідної

частини зведеного бюджету. Необхідність ПДВ, обумовлена тим

,що він відіграє роль нейтрального каналу надходження коштів

до бюджету , інструменту регулювання виробництва та контролю

за споживанням.

Платниками ПДВ є фізичні та юридичні особи за умови, якщо

обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,

послуг) протягом будь - якого періоду з останніх 12 календарних

місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян.

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції пов’язані з продажем

товарів в середині держави , їхнім імпортом чи експортом.

База оподаткування з продажу товарів визначається виходячи з

договірної вартості цих товарів, розрахованої за вільними або

регульованими цінами.

Ставки ПДВ: 20% ; 0% - застосовується до таких операцій:

Продаж товарів за межі митної території України;

Продаж товарів підприємствам роздрібної торгівлі,

що розміщені на території України в зонах митного контролю;

Надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і

вантажів за межі митного кордону;

Продаж сільськогосподарськими товаровиробниками

переробленого молока і продаж мя’са .

Застосування нульової ставки дозволяє платнику одержати

відшкодування податкового кредиту з бюджету.

Останніми роками частка ПДВ у ВВП і доходах зведеного бюджету

дещо скоротилася, однак вона становить нині близь-ко чверті доходів

зведеного бюджету, що й зумовлює його зна-чення для держави в

цілому. Слід зазначити, що зменшення в динаміці частки ПДВ від

ВВП вступає у суперечність зі зрос-танням темпів виробництва.

Акцизний збір – це непрямий податок , що встановлюється на

підакцизні товари і включається в їх ціну . Платниками є суб’єкти

підприємницької діяльності – виробники , або імпортери підакцизних

товарів. Перелік товарів на які встановлюється акцизний збір та його

ставки затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території

України. До таких належать – бензин, дизпаливо,транспортні засоби ,

тютюнові вироби, ювелірні вироби, спирт етиловий, алкогольні напої.

Важливою рисою необхідності акцизного збору є те , що доходи

платників зазнають коливань , а витрати, які є фактично об’єктом

оподаткування , при цьому стабільніші.

Акцизний збір виконує функції нейтрального каналу надходження

коштів до бюджету ,інструмента регулювання виробництва та

контролю за споживанням.

Акцизному збору належить четверте місце серед податкових

джерел формування дохідної частини зведеного бюджету.

До складу податкових надходжень четвертої групи

нале-жить також плата за торговий патент на деякі види

підприєм-ницької діяльності та плата за ліцензії на певні види

господар-ської діяльності.

Об'єктом патентування деяких видів підприємницької ді-яльності є

торговельна діяльність за готівкові кошти, а також із використанням

інших форм розрахунків і кредитних карток на території України,

діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (враховуючи

операції з готівковими платіжними за-собами, вираженими в іноземній

валюті, та з кредитними кар-тками), а також діяльність із надання

послуг у сфері ігорного бізнесу і побутових послуг. Торговий патент

повинні придбавати за плату юридичні особи і суб'єкти

підприємницької ді-яльності, які не мають статусу юридичної особи,

резиденти і нерезиденти, які займаються вищеназваними видами

під-приємницької діяльності.

Для впорядкування розвитку підприємництва законодавчо визначено

ліцензування окремих видів підприємницької ді-яльності. Правила та

умови ліцензування визначає Ліцензійна палата України. За її поданням

Кабінет Міністрів України зат-верджує перелік органів, я ким надається

право на видачу лі-цензій для провадження певних видів

підприємницької діяль-ності.

П’ята група податкових надходжень об’єднує податки на

міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивіз-не

мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші

надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Мито . Ставки його єдині для всіх суб'єктів

зовнішньоекономіч-ної діяльності незалежно від форми власності,

організації госпо-дарської діяльності територіального розташування.

За методами нарахування застосо-вуються такі види мита:

адвалорне — у % до митної вар-тості; специфічне — у

грошовому розмірі на одиницю товарів; комбіноване, що поєднує

ці види митного обкладання.

В Україні застосовуються такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне,

спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші

предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховуються на

основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або

підлягає сплаті на момент перети-ну митного кордону України.

Мито зараховується