Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.

Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито [14, 29].

Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний характер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяльності, а також платою за послуги, які надаються державою.

Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відповідні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів.

Використання цих коштів може бути повним або частковим за призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.

При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.

Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів.

До державних цільових фондів належать:

Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено. Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в процентах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове державне пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.

Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні права. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.

Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної.

Податок (збір) – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.

Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового конкретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки – це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету. Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі – це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Відмінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призначення. Податки – це фіскальний інструмент формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.

Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від реалізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.

Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надходять до бюджету.

Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті функції, які вони виконують.

1.2. Функції податків на сучасному етапі розвитку продуктивних сил

Побудова ефективної податкової системи, адекватної наявному рівню розвитку продуктивних сил, є актуальним завданням будь-коли і для будь-якого суспільства, економічні взаємовідносини в якому ґрунтуються на засадах ринку.

Резерви підвищення рівня ефективності податкової системи закладені в удосконаленні теоретичних уявлень про податки, максимально можливому їх наближенні до об'єктивної реальності та відповідних змін у податковій системі.

Економічний зміст податків, їхня роль у процесі відтворення суспільного виробництва виявляється через їхні функції. Тому висвітлення питань щодо останніх означає розкриття економічного змісту цієї категорії, а різні уявлення про функції означають відмінності у поглядах на економічну суть податків.

Розгляд функцій податків варто розпочати із визначення поняття функції як зовнішнього вияву властивостей будь-якого об'єкта у певній системі відносин, причому властивість такої речі залежить не лише від неї самої, а й від тієї речі, з якою вона співвідноситься або взаємодіє. Звідси виникає потреба класифікації функцій податків за двома критеріями: 1) щодо суб'єктів податкових відносин; 2) стосовно природи функцій – їх поділу на іманентні та набуті у процесі еволюції економічної природи податків [19].

З метою розгляду першої ознаки класифікації необхідно торкнутися визначення суб'єктів податкових відносин, якими є держава та платники податків. Тому і функції податків слід розмежувати на такі, які здійснюються щодо держави, та функції, що здійснюються стосовно платників податків.

Щодо держави податки виконують лише одну функцію – фіскальну. Усі інші функції стосуються платників податків – вони тим чи іншим чином здійснюють вплив на економічні відносини у суспільстві. Це твердження базується на тому, що податкові надходження на сучасному етапі розвитку продуктивних сил є одним із основних джерел фінансування суспільних потреб. Такі надходження акумулюються у бюджетах усіх рівнів влади країни як інституту, що бере на себе зобов'язання із задоволення таких потреб. Таким чином, рівень виконання податками фіскальної функції безпосередньо впливає на формування дохідної частини