товарів і послуг. Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.
3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування тощо [22, 138].
Слід зазначити, що виконання цієї функції податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучкішим (за умови, що загальна система оподаткування залишається незмінною). Так, від виконання регулюючої функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість у розширенні обсягів діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприємства. Якщо податок на прибуток занадто великий, це зменшує зацікавленість підприємства в його отриманні, і воно намагається приховати прибуток і будь-якими засобами збільшити фонд оплати праці чи інші витрати або зменшити масштаби діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати на ту частину, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика, спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад, надаються пільги при інвестуванні у нові виробництва, придбанні обладнання та прискоренні його амортизації), то більша частина прибутку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене у збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на свої акції.
У межах виконання цієї функції виділяють два її напрями: стимулюючий та стримуючий.
Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових пільг або звільненні від сплати податків взагалі.
Стримуючий напрям застосовується, коли держава бажає захистити власного виробника. Для цього встановлюються додаткові податки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.
Як надання пільг, так і різні стримуючі важелі застосовуються незалежно від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.
В Україні особливого значення набуває третя функція податків – соціальна. Її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення [22, 139].
Таким чином, функції податків можна поділити на природні та набуті. Першими є функції, виконання яких зумовлене самим фактом встановлення того чи іншого податку. Такими функціями є фіскальна та стимулююча (у вище-наведеному розумінні). Друга група функцій виконується внаслідок свідомого використання податків як інструменту для вирішення тих чи інших питань. Ця група функцій представлена регулювальною, соціальною та екологічною.
Розроблення та реалізація податкової політики мають базуватися на чітко визначених завданнях, які можуть виконувати податки у певних умовах. На рівень виконання податками своїх функцій впливає значна кількість чинників. Серед них, зокрема, можна виокремити такі, як поєднання податків з іншими інструментами державного регулювання економіки, законодавчий характер встановлення податків, а також явище перекладання податків. Але розгляд цих питань можна визначити як предмет подальших досліджень стосовно вдосконалення податкової системи України.
1.3. Види податків і податкових платежів та їх класифікація
Податки і збори, передбачені податковою системою України, згруповані в табл. 1.1.
Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.
Податки можна класифікувати за певними ознаками:
1) за економічною ознакою об'єкта оподаткування:
податки на доходи та прибутки – обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;
податки на споживання – обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;
податки на майно – обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів) [21, 23].
2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):
прямі податки – обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);
непрямі податки – обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);
3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:
загальнодержавні податки – обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;
місцеві податки та збори – обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:
місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;
встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США);
повна автономія запровадження місцевих податків (Італія,