Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість. Вклавши свій капітал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіталовкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток [26]. Н. Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку.

Позиція вчених щодо джерел виникнення прибутку формувалася здебільшого залежно від їхніх поглядів на закони виробництва, розподілу, обміну та споживання.

К. Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії [спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. К. Маркс довів, що прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між необхідним і додатковим робочим часом. А додаткова вартість т – це функція змінного капіталу f(v), який авансується на робочу силу (тобто і/): т = f(v). Прибуток Р – це функція авансованого капіталу: Р = f (с + v), де с – це капітал, авансований на купівлю засобів виробництва. Величина прибутку, за К. Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу: Мр = рКа, де Мр – це маса прибутку; р – норма прибутку; Ка – розмір авансованого капіталу [26]. По-перше, прибуток – категорія виробництва, а не сфери обігу і тим більше не психологічна.

І по-друге, його привласнення підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві, і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж засобів виробництва не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці, яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюється підприємцями безоплатно.

Спираючись на досягнення класичної школи, під впливом теорії продуктивності капіталу, а також концепції граничної корисності на рубежі ХІХ-ХХ століть склалася неокласична теорія прибутку. Вона мала подвійне тлумачення. З одного боку, Дж.Б. Кларк, Л. Вальрас вважали, що прибуток – це винагорода, ціна одного окремого фактору виробництва – капіталу, не враховуючи винагороди за всі інші фактори – землю, працю. З іншого боку, прибуток розглядався як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва (А. Маршалл) [26]. Особливим чинником, який мав вплив на розвиток неокласичної теорії прибутку, був ризик, поняття якого у працях С Фішера, Г. Мюрдаля, Е. Лундберга, Ф. Найта досліджується як важливий розрахунковий показник, що використовується для аналізу прибутків в умовах недосконалої конкуренції і надприбутків. А сам прибуток характеризується або як винагорода підприємцю за певний ризик в його діяльності, або як розходження між очікуваними і фактично отриманими доходами: "Прибуток – перевищення доходу над витратами", – писав С. Фішер [26].

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін. Недивно, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття. Ось, наприклад, С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства [14]. Таке розуміння прибутку обмежується тільки кількісним визначенням категорії і не розкриває його економічної природи. Зазначу, що передусім прибуток – це частина грошових накопичень, що створюється підприємством будь-якої форми власності. Тому вважаємо правильним визначення М.Я. Коробова, де прибуток підприємства – це взагалі єдина форма його грошових накопичень [26].

Двояке трактування прибутку дає С.В. Мочерний, згідно з яким прибуток – це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного синергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці [26]; або ж прибуток – це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво. Отже прибуток як перетворена форма додаткової вартості є результатом усього авансованого капіталу, факторів виробництва (праця, капітал, земля) [26].

Під прибутком російський економіст Д.С. Моляков розуміє грошове втілення частини вартості додаткового продукту [26]. А.М. Поддерьогін визначає прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу [23]. Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти.

Прибуток як економічна категорія відображає частину додаткової вартості, створеної у реальному секторі економіки. Він є формою прояву вартості додаткового продукту.

Прибутку властиві такі функції:

1. Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства. Його значення полягає у тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат.

2. Суть стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо.

3. Прибуток є одним із джерел формування дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків (податку на прибуток, податку з власників транспортних