До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати – витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певної о об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати – це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий – для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО представлено на рисунку 2.3.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Рис. 2.. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні [23, 70]

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 2.4).

Рис. 2.. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку [22, 95]

До