фінансам притаманний односторонній рух вартості, так як при фінансуванні кошти надаються на безповоротній основі. Кредитні відносини характеризуються двостороннім рухом вартості, оскільки кредитування здійснюється за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості. Кредитний перерозподіл вартості пов'язаний з переміщенням грошових коштів між суб'єктами розподільного процесу. Фінанси функціонують і в рамках господарського суб'єкту (внутрішньогосподарські фінансові відносини). До того ж за допомогою фінансів здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів.
У практиці господарювання доцільне комплексне використання усіх цих економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.
Розділ 2. Функції фінансів
2.1. Розподільна функція фінансів
Реалізація призначення фінансів проявляється через їх функції. Фінанси виконують декілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни. До найбільш важливих функцій відноситься:
1. Мобілізація ресурсів.
2. Розподіл залучених ресурсів.
3. Організація раціонального використання залучених ресурсів.
4. Здійснення контролю за формуванням і використанням залучених ресурсів [10, 11].
Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію виміру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП [14, 14].
Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень – крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств державного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки – правознавства.
Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:
1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл [14, 14].
Первинний розподіл – це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб – заробітна плити, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектори, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь і т. ін.
Створений у суспільстві національний доход образно ще називають "національним пирогом", який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами.
Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є отримання необхідного (v) і додаткового прибутку (m).
Цей поділ найяскравіше відображає показник норми додаткової вартості, або ступеня експлуатації. Він визначається як відношення додаткового продукту до необхідного, вираженого у процентах (помноженого на 100%). Наприкінці 80-х pp. в обробній промисловості (одній із найпередовіших у народному господарстві) США він становив 70%, а в колишньому CPCP – не менше 130%. Це означало, що частка зарплати американських працівників цієї сфери у створеному ними національному доході становила близько 70%, а найманих працівників в CPCP – менше 50% [15, 287] .
На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, процент, рента, дивіденди, орендна плата та ін. [15, 288].
Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. Перерозподіл включає два етапи:
вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;
використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб'-єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи – заробітна плата фізичних осіб, які працюють у бюджетній сфері, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів. Первинні доходи знову ж таки підлягають перерозподілу, якщо це передбачено [14, 15].
Види перерозподілу:
1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;
2) міжтериторіальний – через бюджети, державні фонди і деякою мірою галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;
3) внутрігалузевий – через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;
4) внутрігосподарський – через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін. [8, 9]
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій [15, ].
На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо. Основним джерелом вторинних доходів є податки [15, 288-289].
Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (як правило, крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то процентів. Це має місце у розвинутих країнах світу.
У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове