фінансового контролю, це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:
1) відмиранням неефективного відомчого контролю;
2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;
3) неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками усіх суб'єктів господарювання, що і покладається на аудиторські фірми [8, 64].
В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:
попередній, який проводиться до здійснення фінансових операцій;
поточний, тобто в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року [8, 64].
Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо) [8, 64].
Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.
Ревізії бувають [8, 65]:
комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства;
часткові (охоплюють лише окремі сторони);
тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань);
планові і позапланові;
суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів).
У роботі податкових органів застосовуються також і непрямі методи контролю. Причиною використання таких методів можуть бути виявлені порушення у веденні бухгалтерського і податкового обліку, наведення обліку фактичних витрат виробництва, виявлення фактів приховування доходу (прибутку). Свідченням приховування доходів є постійне звітування платників податків про збитковість або про неведення господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам; відносини з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів (позик); безпідставне збільшення обсягів здійснення операцій за готівкові кошти та ін.
Зміст непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платників податків, за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації і регістри бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отриманні в установленому порядку від органів державної влади, в т.ч. митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку, що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстежень виробничих, складських, торгівельних та інших приміщень; відомості, отримані від третіх осіб [8, 65].
При виявленні розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податків документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник податку не може виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, то оподаткування здійснюється на підставі даних, встановлених непрямими методами контролю.
Найважливіше місце серед органів, які проводять державний контроль, належить Державній податковій службі Україні, Державній контрольно-ревізійній службі України та Рахунковій палаті України.
Отже, функція здійснення контролю за формуванням і використання ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб'єкту. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності і ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольна функція здійснюється різними суб'єктами. До них, зокрема, відносяться власники, державні органи управління, громадські організації та ін.
Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу звітів та показників, які відображають результати роботи суб'єкта господарювання. На основі такого аналізу розробляються і впроваджуються заходи впливу на правління з метою підвищення ефективності його діяльності. Державний контроль – це контроль з боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ управління, юридичних і фізичних осіб. Важлива роль в проведенні контролю належить і громадським організаціям.
Розділ 3. Роль фінансів в умовах переходу до ринкової економіки
Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.
Виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, є об'єктивними процесами, що не пов'язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т. п.
У повсякденній господарській діяльності важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми прояву фінансових відносин, види яких установлюються державою. Визначаючи організаційні форми прояву категорії фінанси, держава використовує останні як активний інструмент управління економікою.
Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво.
Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.
Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва [18, 18].
Можливо виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:
1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;
2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;
3) фінансове стимулювання.
В економічній літературі радянського періоду протягом десятиріч розгортались дискусії щодо