Принципово інша картина в історичному і логічному плані в країнах із перехідною економікою. Зрозуміло, що цим країнам зовсім не треба повторювати усі етапи і перипетії становлення ринкової економіки, ефективніше, певною мірою творчо скористатися досвідом інших країн. Але складність полягає у тому, що за зворотним напрямком (від надмонополізованої економіки до ринкових відносин) ніяка країна в світі не здійснювала трансформацію. Тому в країнах з перехідною економікою логічне не збігається з історичним, тут ми маємо справу з іншими, прямо протилежними стартовими умовами. А це означає, що становлення ринку не може відбуватися у класичних формах, воно проходитиме в іншій послідовності, яку можна назвати інверсійною (інверсія від лат. inversio – перестановка, зміна звичайного порядку). На цю особливість перехідної економіки звернув увагу професор А. Гриценко. Тому перехід від адміністративно-командної системи до регульованої ринкової економіки передбачає багато в чому зворотний порядок і характер трансформацій порівняно з класичними моделями: від надмонополізму до конкурентного середовища, від суцільного одержавлення до рівноправного функціонування різних форм власності, від адміністрування до підприємництва і т.д. Цей процес ускладнюється тим, що історично була порушена логічність розвитку складових економічної системи: високий ступінь централізації і концентрації виробництва був досягнутий чисто силовими, адміністративними методами при значному відставанні (і законодавчо, і інституційно, і кадрово) розвитку фінансового сектора економіки. За таких умов перехід від тоталітарного режиму до соціальне орієнтованої ринкової економіки не може сліпо копіювати класичні форми ринкових структур та інструментів – щоб запрацювали ринкові регулятори, необхідно створити ринковий простір (ринок товару, ринок капіталу, ринок робочої сили), адекватну йому ринкову інфраструктуру і адміністративну систему [19, 5-19].

Враховуючи те, що ці ринки не існували та й нині слабо розвинуті, програми ринкових перетворень, напрацьовані останніми роками, не могли бути реалізовані. Різні відомства приймали непогоджені (та часто і некомпетентні) рішення, забуваючи, що економіка – це єдиний і цілісний організм і кожне рішення має бути адаптоване до відповідного етапу перехідного періоду. Це призводило до порушення логічної послідовності ринкових перетворень, поглиблювало економічні негаразди.

Особливості перехідних форм, у тому числі й періоду макрофінансової стабілізації, полягають у тому, що суспільство за своєю ментальністю і інституційною неготовністю ще не може користуватися класичними ринковими важелями. Тому на цьому етапі важливо знайти ефективні форми поєднання державного і ринкового регулювання, які б відповідали конкретним етапам трансформації суспільства до ринку і розвивалися синхронно з ними. Складність реформування перехідної економіки у тому, що старі інструменти адміністративно-командного механізму управління в основному вже демонтовано, а нові, відповідні перехідній економіці, ще далеко не задіяні. Перехідні форми економічних інструментів, внаслідок дії наявного дисбалансу між розвитком економічного і фінансового обігу, є складнішими для пізнання, аніж класичні моделі, в яких всі складові вже сформувалися і взаємодія між ними налагоджена [5].

Перехід до ринкової системи передбачає істотні зміни у взаємозв'язку між виробництвом і споживанням: замість централізованого управління поступово утверджується новий механізм їхньої взаємодії на основі макрофінансового регулювання. Макрофінансове регулювання передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на досягнення заданих макроекономічних цільових орієнтирів. Заходи макрофінансової програми, як правило, спрямовуються на ліквідацію дисбалансу між внутрішнім попитом і пропозицією, який проявляється у незадовільному стані платіжного балансу, зростанні інфляції та падінні виробництва. Особливість макрофінансового регулювання полягає у тому, що воно спрямовується на упорядковане регулювання економічних і фінансових потоків шляхом вжиття попереджувальних заходів із забезпечення належного обсягу фінансування за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

У перехідній економіці розробка макрофінансової програми ускладнюється значною кількістю невизначеностей у характері динамічних зв'язків між складовими економічного і фінансового обігу. Ці зв'язки можуть бути різними у різні періоди часу і залежать від інституціональних, політичних та інших факторів. Більше того, при здійсненні значних змін у політиці структурних реформ динамічні процеси, що відбуваються у пореформений період, можуть за своїм характером значно відрізнятися від тенденцій минулого, що утруднює процес їхнього регулювання. В цілому методи фінансового регулювання з метою досягнення економічної безпеки і незалежності держави спрямовуються на збільшення обсягу виробництва і скорочення внутрішніх видатків, зростання експорту і зменшення питомої ваги видатків на імпорт [19, 5-19].

Водночас саме макрофінансовим відносинам як підсистемі загального економічного механізму взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин належить ключова роль у регулюванні та стимулюванні розвитку такої структури виробництва, яка б подолала результати суб'єктивістської політики минулого і орієнтувалася на економічне зростання.

Процес трансформації планової економіки у ринкову в Україні, як і в усіх колишніх соціалістичних країнах, характеризується різким зростанням інфляції і глибоким спадом виробництва. Цілком очевидно, що навіть за умови вибору оптимальної стратегії й тактики будь-яке масштабне перетворення економічних відносин не може не супроводжуватися певним падінням виробництва. Відомий угорський економіст Я. Корнаї ввів спеціальний термін – "трансформаційний спад" . Високе зростання