Види перерозподілу:

1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

1) міжтериторіальний – через бюджети, державні фонди і деякою мірою галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

3) внутрігалузевий – через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

4) внутрігосподарський – через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін. [7, 9].

За допомогою фінансів здійснюється організація раціонального і ефективного використання залучених ресурсів. Коли ресурси не дають необхідної віддачі, це приводе до виникнення збитків і дестабілізує господарський розвиток підприємства. Тоді виникає необхідність проведення суттєвих змін як в структурі, так і способах використання залучених ресурсів. Аналіз використання ресурсів виявляє напрями їх оптимізації. На державному рівні вдалий розподіл видатків між розпорядниками ресурсів автоматично не передбачає їх раціонального використання. Задача досягнення фінансових результатів в діяльності суб'єктів полягає в цільовому і ефективному використанні державних програм [9, 13].

2.3. Функція контролю

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту. Враховуючи те, що фінанси мають таку властивість кількісного відображення пропорцій розподілу, то їм внутрішньо притаманна і функція контролю за розподілом валового національного продукту на відповідні фонди та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі.

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується у діяльності людей, які проводять фінансовий контроль – це прояв внутрішньо притаманної фінансам контрольної функції, її свідоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належать Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна податкова служба України та деякі інші [7, 9-10].

Дія контрольної функції базується на інформації, джерелом якої є фінансова звітність, тобто така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги:

Важливе місце у фінансовій інформації відводиться фінансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто залежність їхнього розміру від дії багатьох факторів. Це такі показники як прибуток, рентабельність, фондовіддача, фондоємкість, оборотність оборотних коштів та ін.

Отже, на думку більшості вітчизняних вчених, фінанси виконують дві функції:

1) розподільчу;

2) контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.

У практичній діяльності контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі.

Розділ 3. Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин

3.1. Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин

На думку Опаріна В.М, характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (рис. 2.1) [12, 9].

Рис. 2.. Об'єкти фінансових відносин

Розподіл ВВП с необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва – ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З другого боку, саме ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі. коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Таблиця 2.

Відмінності між кризовою і нормальною фінансовою ситуацією [12, 9]

Нормальна фінансова ситуація | Кризова фінансова ситуація

Основним об'єктом фінансових відносин с ВВП: національне багатство – тільки в частині зайвих ресурсів. | ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродасться національне багатство.

Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава (рис. 2.2).

Рис. 2. Суб'єкти фінансових відносин [12, 9]

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

3.2. Фінансові протиріччя

Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

І. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

ІІ. Забезпечення