Про домінуючу роль ТНК на сучасних світових ринках свідчить той факт, що вони реалізують 2/3 зовнішньої торгівлі провідних країн з ринковою економікою, опосередковують понад 9/10 загальної маси закордонних капіталовкладень. На 100 найбільших міжнародних корпорацій припадає левова частка валового світового продукту. Вони контролюють величезні активи (понад 2 трлн дол.). Серед 100 найбільших економічних потуг у світі 51 – це корпорації, а 49 – держави. Сумарний обсяг продажу 200 найбільших ТНК перевищує ВВП 182 країн. Сукупний обсяг продажу, який здійснюється ТНК та їхніми іноземними представництвами досяг в 1999 р. 14 трлн дол. та перевищив майже вдвічі обсяги світового експорту.

Впливовість, а часом і ключова роль великих багатонаціональних господарських структур пов'язана з динамічністю цієї форми підприємницької діяльності: темпи зростання закордонного виробництва в сучасному світі на 2-3 % перевищують темпи збільшення світового виробництва.

Широкі подальші перспективи для ТНК у сучасному світі зумовлюються і таким важливим фактором розвитку, як інформатизація бізнесу, зокрема поширенням системи електронних розрахунків. Експерти очікують бурхливий розвиток електронних ринків і метаринків, які докорінно змінять організацію всіх галузей виробництва, торгівлі, систему державного управління та організацію соціальної сфери. Дедалі популярнішою стає не тільки купівля-продаж товарів, а й акцій через мережу Інтернету, причому, за оцінкою американського банку "Chase Manhattan", загальна кількість онлайнових брокерських рахунків у Сполучених Штатах з грудня 1999 р. по червень 2000 р. зросла на 38 %, або до 17,4 млн. [11, 434-437]

Поширення електронних бірж сприяє торгівлі стандартизованими товарами, і вже є приклади використання саме біржової моделі виходу на значну кількість покупців виробниками нафтохімічної, автомобільної, енергетичної, аграрної (передусім аграрно-зернової) та інших галузей. Але очевидним є те, що навіть мережа електронних бірж є лише проміжним етапом і потреба в скороченні часу на обробку та реалізацію замовлень продавців та покупців приведе до поширення більш гнучких та прямих контактів між контрагентами.

Прикметним аспектом цієї проблеми є те, що інтеграція механізмів електронних контактів зі споживачами та систем маркетингового управління господарською діяльністю корпорацій може зумовити нові реалії суспільного життя, за яких виробникам не загрожуватиме небезпека перевиробництва. Відтак відкриються шляхи ефективної оптимізації усієї системи господарювання та суспільного управління.

1.2. Передумови поширення міжнародних корпорацій як форми господарювання: історичний контекст

Корпорації набули значного поширення внаслідок структурних змін у світовій економіці протягом XIX ст. Особливо бурхливо відбувалася концентрація капіталу у сфері виробництва, торгівлі та банківсько-кредитній діяльності починаючи з другої його третини. Тоді в організації економічної діяльності мали місце важливі перетворення, основним змістом яких було таке:

1) унаслідок промислового перевороту другої половини XIX ст., який заклав передумови масового та спеціалізованого виробництва, великі підприємства, комерційні структури отримали відчутні переваги в господарській, конкурентній діяльності, що допомогло їм отримувати значно більші прибутки;

2) особливо широко почав використовуватися принцип партнерства, який завдяки застосуванню більш зручних та ефективних механізмів корпоративної обмеженої відповідальності (порівняно з відповідальністю персональної) створював можливості для мобілізації коштів середніх і дрібних вкладників [11, ].

Дедалі більше загострювалася боротьба за ринки збуту: збільшення обсягів виробництва (в натуральному виразі це виявлялося в зростанні маси пропонованих на ринку товарів) означало ускладнення процедури їх продажу для виробників та продавців. І за такої ситуації великі підприємства отримували додаткові переваги за рахунок можливості маневрувати ресурсами, краще витримувати цінову конкуренцію. Водночас підприємства дрібні зазнавали труднощів у своїй ринковій діяльності та масово ставали банкрутами.

У результаті відбулася нечувана раніше концентрація та централізація господарської діяльності та власності на виробництві. Причому рівень розвитку цих процесів залишається неперевершеним і сьогодні. Адже за сучасних реалій помітну роль в економічному житті, зокрема в господарській системі провідних ринкових держав (на відміну від тієї ситуації, яка існувала наприкінці XIX – на початку XX ст.), відіграють підприємства малого та середнього бізнесу.

Наприклад, у Німеччині на зламі XIX-XX століть менше одного відсотка підприємств контролювали понад 3/4 загальної парової та електричної потужності національної промисловості, що на той період фактично означало контроль над енергетикою країни. Аналогічно відбувалася концентрація банківського капіталу. У Німеччині в 1909 р. дев'ять найбільших берлінських банків контролювали 11,3 млрд. DM, тобто 83 % капіталів країни.

Подібні процеси відбувалися і на території України. У багатьох галузях економіки зменшувалася кількість підприємств, але збільшувалися їхні розміри. З 1901 до 1913 р. кількість підприємств з чисельністю працюючих понад 1000 працівників зросла з 17 до 42 одиниць. Особливо популярною формою монополістичних об'єднань в Україні (як і загалом у Російській імперії, до складу якої входила Україна) були тоді синдикати. Вони створювалися у чорній металургії, в металообробній промисловості. У результаті вже на початку XX ст. в Україні залишилося тільки одне велике підприємство неакціонерного типу – Сулинський завод, але й воно в 1905 р. перетворилося на акціонерне товариство.

Разом з тим констатація "рекордних" рівнів концентрації та централізації виробництва та капіталів на зламі XIX і XX ст. аж ніяк не означає тенденції до зниження ролі великих монопольних об'єднань та їх заміщення іншими формами господарювання. Про