умов, численність конкретних підприємницьких завдань зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть мати моно- або дво-, кілька-, багатонаціональну природу, концентрувати свою діяльність як у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.
Класифікація корпорацій здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів та об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.
Картель – це таке об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажу та найму робочої сили, строки й інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими [11, 444-449].
Фактично метою концерну є досягнення таких домовленостей між суб'єктами пропозиції на ринку, яка дає змогу їм поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок та спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей стають зниження тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва.
Враховуючи це, картельні об'єднання у класичних проявах цього феномена за умов ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні та можуть ефективно обминатися. У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТИК з метою розширення експорту та проведення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто – з участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам.
Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди – об'єднання країн – експортерів нафти (ОПЕК). Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти та вплив на ринкові ціни на неї.
Синдикат – форма монополістичного об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У більш широкому сенсі під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм для досягнення спільних цілей.) Найбільшу поширеність синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля", який було створено в 1904 р, і який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в імперії. До цього синдикату входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі [11, 444-449].
У сучасних умовах така форма монопольного об'єднання, як синдикат, застосовується значно рідше.
Пулами є такі монопольні об'єднання, за яких прибутки потрапляють до спільних фондів, після чого здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, причому в заздалегідь обумовленій пропорції.
Трест – це форма монополістичного об'єднання в рамках якої учасники втрачають виробничу, комерційну, а можливо, і юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до ваги належних їм пакетів акцій. Реальний контроль над трестом належить правлінню або головній компанії. Типовим для трестів є їх розвиток в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча поширеними є й міжгалузеві трести.
Концерн – складна форма монополізації господарської діяльності, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацією є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності, однак за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Причому концерн може бути дво- та кількаповерховим. Його учасниками можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії. Вигідною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних галузей.
Законодавства різних країн по-різному трактують поняття концерну та критерії для констатації того, що має місце саме ця форма господарювання. Наприклад, згідно з прийнятою Радою ЄС у 1983 р. Сьомої директиви про зведені рахунки, концернами визнаються такі групи підприємств, в яких відсутні акціонерні й акціонерні командитні товариства, але одне з яких створене у формі товариства з обмеженою відповідальністю. (До цього юридично-господарське трактування концерну пов'язувалося з існуванням певної групи компаній, яких об'єднувало володіння контрольним пакетом акцій.)
Але в будь-якому разі головною перевагою концернів як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності є надвелика концентрація фінансових та промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів та грошей.
Консорціуми – специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Вони є структурами, які виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими та промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші монополістичні об'єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Проте є національні господарські системи, де консорціуми "прижилися" найбільш органічно, наприклад в Італії [11, 444-449].
Типовим приводом для утворення консорціуму, часто із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного та капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна бере участь у великому консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також США, Росія і спочатку була Норвегія. Передумовою ефективної участі України в цьому проекті є її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що взагалі робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. (Крім участі в проекті "Sea Launch", можна зазначити широке використання участі українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з