кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак – прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;
зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний – у формі платіжного календаря.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства – це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства.
Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;
аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
факторний аналіз показників рентабельності.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
аналіз фінансової стійкості підприємства;
аналіз ліквідності балансу;
комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;
забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
здійснення платежів за фінансовими операціями.
2.2. Система управління фінансами корпорацій
Ефективність діяльності будь-якої компанії значною мірою залежить від системи управління її фінансами. Це зумовлює необхідність розвитку теоретичної основи Фінансового менеджменту, вдосконалення його організаційної структури та розподілу функцій.
2.2.1. Поняття фінансового менеджменту корпорацій
Фінанси корпорації охоплюють систему грошових відносин, одним з учасників яких є сама корпорація. До них належать відносини корпорації з:
1) державою при сплаті податків і одержанні дотацій з бюджету чи інших державних фондів;
2) власниками часток її капіталу (тобто акціонерами, котрими можуть бути фізичні та юридичні особи) при продажу та купівлі акцій, розподілі прибутку фірми та одержанні дивідендів;
3) кредитною системою при одержанні та сплаті боргів;
4) лізинговими компаніями при внесенні орендної плати або викупі об'єктів оренди;
5) страховими фірмами;
6) структурами фінансового ринку – біржею, інвестиційними компаніями та ін.;
7) благодійними фондами;
8) покупцями її продукції;
9) її постачальниками;
10) її працівниками;
11) відносини між окремими підрозділами та філіалами корпорації. (Слід підкреслити, що ці відносини можуть виходити за межі однієї держави при реалізації фірмою зовнішньоекономічних зв'язків.) [16, 62]
Фінанси як система економічних відносин складаються об'єктивно. Протягом формування цих відносин виникає потреба у свідомому управлінні ними, підкоренні певній меті, урахуванні спонукальних мотивів дій учасників. Управління фінансами, або фінансовий менеджмент, є головною складовою частиною загальної системи управління корпорацією. Західні економісти виділяють фінансовий менеджмент у спеціальний предмет дослідження.
В основі управління фінансами лежать суб'єктивні дії: процес прийняття та виконання рішень менеджерами, юристами, економістами та іншими, від інформування та кваліфікації яких багато в чому залежить якість управління. Система загального управління будь-якою фірмою спрямована на підвищення ефективності її роботи. Зарубіжні економісти підкреслюють, що про ефективність роботи корпорації свідчить зростання доходів або багатства акціонерів, наслідком чого стає підвищення ціни на звичайні акції фірми. Одночасно це є і метою корпорації. Отже, управління фінансами, або фінансовий менеджмент корпорації – це система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин. Вона спрямована на підвищення ефективності виробництва і розподілу продукту.
Як самостійна галузь досліджень фінансовий менеджмент виник у 1900-х роках і з тих часів, постійно змінюючись, розвивався. Індустріалізація, що охопила США на початку XX ст., супроводжувалася повсюдним створенням нових і збільшенням або злиттям уже існуючих фірм. Головною їхньою проблемою був пошук капіталу для розширення. Тому фінансовий менеджмент акцентував увагу на питаннях організації фірм та випуску цінних паперів. Протягом 20-х років ця тенденція зберігалася.
30-ті роки відмічені великою кількістю банкрутств та підприємницьких невдач. Пріоритет у фінансовому менеджменті починає віддаватись проблемам, котрі пов'язані з банкрутством і реорганізацією фірм, їхньою ліквідністю, державним регулюванням ринку цінних паперів, тобто з питань розширення акцент переноситься на виживання фірми.
У 40-х – на початку 50-х років технічні та технологічні досягнення сприяли зростанню прибутків компаній і збільшенню цін на їхні акції та облігації, що привертало увагу потенційних інвесторів. У