У 60-70-х роках поновлюється заінтересованість питаннями пошуку джерел капіталу фірми. При цьому увага фокусувалася на двох напрямах: по-перше, оптимізації методів фінансування фірми; по-друге, визначенні напрямів прийняття рішень окремими інвесторами, тобто "теорії портфеля" (рortfolio theory). Метою фінансового менеджменту стає сприяння процвітанню фірми та зростанню добробуту її акціонерів. Фінансові рішення фірми коригуються залежно від реакції її інвесторів.

Наприкінці 80-х років у фінансовому менеджменті намітилися такі акценти: по-перше, інфляція; по-друге, обмеження впливу держави на корпорації; по-третє, використання комп'ютерів для аналізу фінансових рішень; по-четверте, подолання розриву між знаннями менеджерів фірми та потенційних інвесторів про її розвиток, пошук шляхів інформування менеджерами інвесторів про перспективи фірми.

Розвиток фінансового менеджменту супроводжувався підвищенням його значення в загальному менеджменті корпорації. Раніше керуючий маркетинговою службою мав передбачити обсяг продажів, а інженерний та виробничий персонал – необхідний для цього обсяг активів. Завдання ж керуючого фінансами зводилося до пошуку шляхів збільшення коштів, необхідних для нового будівництва, закупівлі обладнання, сировини й т. ін. На сучасному етапі ситуація змінилася. Рішення фірми мають скоординований характер. При цьому фінансова служба несе безпосередню відповідальність за контроль над розробкою та виконанням цих рішень.

Зарубіжні економісти підкреслюють, що фінансовий менеджмент є наріжним каменем підприємництва. Стан фінансів життєво важливий для економічного благополуччя як окремих фірм, так і цілих націй. За допомогою фінансів можна стимулювати розвиток, але може бути і зворотний результат – стримуючий ефект.

Наведена схема (рис. 2.1) дає можливість уявити, наскільки тісний зв'язок мають фінансові служби з усіма іншими підрозділами загальної системи управління корпорацією, а також ілюструє значення фінансового менеджменту в діяльності фірми та головні його напрями.

Рис. 2.. Організація фінансового менеджменту компанії [16, 64]

2.2.2. Структура фінансового менеджменту

Формально контроль за діяльністю фірми здійснюють власники часток її капіталу, тобто акціонери. їм надана можливість впливати на рішення компанії через права голосу (voting rights). Згідно із законодавством та статутом корпорації акціонери мають право: 1) визначати кількість, види та номінальну ціну акцій; 2) установлювати правила випуску та передання акцій; 3) надавати раді директорів право оголошувати дивіденди; 4) уповноважувати раду директорів обирати банк; 5) давати раді директорів дозвіл на створення за рахунок прибутку резервних фондів (для непередбачених витрат та працюючого капіталу) .

Крім того, попередньої згоди акціонерів на чергових (щорічних) або позачергових зборах вимагає здійснення компанією таких заходів, як: продаж частини її активів (якщо це не є елементом її бізнесу), реорганізація, ліквідація, злиття та поглинання фірми.

На практиці керівництво фірмою та контроль за її діяльністю від імені акціонерів здійснюються, по-перше, радою директорів, члени якої обираються акціонерами на щорічних зборах, а, по-друге, управляючими (менеджерами).

Залежно від компанії склад ради директорів буває різним. Але здебільшого до неї входять декілька службовців даної корпорації та декілька аутсайдерів. Формування ревізійної групи (audit committee) з директорами-аутсайдерами дає впевненість у тому, що рада буде об'єктивною в оцінці результатів діяльності фірми. Функціями ревізійної групи є, по-перше, наймання незалежних аудиторів компанії та перевірка їхньої роботи; по-друге, контроль за збереженням ресурсів компанії та забезпечення достовірності бухгалтерських звітів.

Рада директорів визначає основні напрями політики фірми. її специфічними обов'язками є: санкціонування контрактів, прийняття рішення про розмір фонду платні службовцям вищої ланки, досягнення домовленості з банками про позички. Важлива функція та виключне право ради – призначення дивідендів, від моменту об'яви яких до фактичної сплати минає, як правило, два-три тижні. Рада директорів призначає управляючих, котрі реалізують політику компанії.

Більшість акціонерів мало цікавиться діяльністю фірми, їх обходить лише розмір доходів. Тому право управляти корпорацією надається професіоналам, а не власникам капіталу (акціонерам). Адже їхні інтереси в принципі збігаються – всі вони прагнуть одержати якомога більший прибуток. Щоправда, це буває не завжди. Наприклад, якщо управляючі планують використати весь прибуток на розширення виробництва, їхні інтереси тимчасово розходяться з інтересами акціонерів.

Той факт, що управління справами фірми доручається професіоналам, є безперечною перевагою корпорацій і однією з головних передумов їхньої ефективної роботи.

Безпосереднє управління фірмою здійснюють службовці з числа її керівного складу: президент, віце-президент, скарбник, головний бухгалтер-контролер та секретар. Вони відповідають за діяльність компанії.

Кількість та види виконавців, котрі належать до фінансового менеджменту, як правило, залежать від розмірів фірми.

У більшості великих компаній вище керівництво з питань фінансів знаходиться на тому ж рівні, що й управління виробництвом та збутом (рис. 2.1). Слід підкреслити, що тільки великі компанії мають віце-президента з фінансів (Vice Рresident Finance). У середніх корпораціях є лише скарбник (Treasurer) та головний бухгалтер-контролер (Controller), а в малих – тільки скарбник.

Іноді створюється спеціальна фінансова комісія, підзвітна раді директорів (рис. 2.2). Головне її завдання – допомагати в координації фінансової політики фірми. Фінансове планування і контроль здійснюються лише за умови детального вивчення цією комісією відповідних матеріалів та її згоди.

Якщо в корпорації не передбачена спеціальна фінансова комісія, то вище керівництво з фінансів звітує безпосередньо директору-розпоряднику. Вищий керівник з фінансів звичайно присутній на засіданнях ради директорів, дає консультації та поради з проблем фінансів. У багатьох компаніях він є членом цієї ради.

Директор-розпорядник з фінансів (Chief Financial Executive) відповідає за ефективність використання капітальних ресурсів, що вимагає планування та координації фінансової діяльності. Кожній функції та підфункції відводяться свої