Згідно з тими же даними, значно більша несправедливість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983 p. 10% сімей, які отримували найвищі доходи у США, володіли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатковувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за визнанням цих же економістів, величезна більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її [13, 289].

За середньостатистичними показниками, розрив між бідними й багатими у розвинутих країнах світу становить приблизно 1:13–14. У колишньому СРСР такий розрив становив 1:4–5. Останнім часом, у процесі капіталізації відносин власності в Україні розрив між багатими і бідними катастрофічно зростає і, згідно з оцінками економістів, становить 50:1 [13, 290].

Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існуванню підпільної економіки. Підпільна, або тіньова, економіка – це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, підпільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% валового національного продукту.

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено близько 20 млрд. дол., товарів на суму близько 5 млрд. дол. [13, 290]

До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і привело у середині 1994 p. до зосередження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах близько половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 p. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, фальшиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство [13, 290].

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері. Тобто він властивий саме тим, хто не бере участі у первинному розподілі.

Механізм дії розподільної функції фінансів може бути представлений на рис 2.1.

Рис. 2.. Механізм дії розподільної функції фінансів [12, 16]

2.2. Перерозподіл фінансових ресурсів і справедливість

Питання справедливого розподілу ресурсів займає уми філософів уже багато століть, причому результати досліджень завжди суперечливі. Р. А. та П. Б. Масгрейв (1989) згрупували різноманітні позиції щодо цього питання в три критерії справедливості. Були виділені критерії, засновані на гіпотезі прав, гіпотезі корисності та критерії обмеженої справедливості. За умови, що на обсяги вироблених благ не впливають зміни розмірів трансферних платежів, за допомогою зазначених критеріїв можна вивести такі норми перерозподілу:

а) відповідно до критеріїв, заснованих на гіпотезі прав, запропонованих Т. Гоббсом (1651) і Дж. Локком (1690) і трохи пізніше Р. Нациком (1974) на базі концепції природних прав, кожна людина повинна мати невід'ємні права на плоди своєї праці. Ця аргументація зводиться до обґрунтування ринкового розподілу. Критерії, засновані на гіпотезі прав, можна також представити у модифікованій формі. Так, наприклад, тільки отримані в умовах конкурентного ринку «плоди» можна розглядати як легітимні, в той час як монопольний прибуток не відповідає цим критеріям. Згідно з цією логікою, як легітимні можна розглядати скоріше прибутки, отримані від трудової діяльності, ніж прибутки з капіталу. І нарешті, правила ринкового розподілу акцептуються більшістю індивідів тільки в тому випадку, якщо стартові умови будуть для всіх однакові, причому досягнення рівності стартових умов і шансів передбачається різними концепціями;

б) у відповідності з критеріями, заснованими на гіпотезі корисності, слід досягати максимізації сукупної вигоди громадян. Так, Дж. Бентам (1789) стверджує, що кожне законодавство має бути орієнтоване на реалізацію принципу «максимум щастя якомога більшому числу громадян», або, сформувавши це за допомогою сучасного економічного інструментарію, – має створювати умови для максимізації сукупної вигоди для всіх індивідів. Цей критерій передбачає кардинальний розрахунок фактора корисності. За певних умов (константна або спадна функція граничної корисності доходу, незмінна кількість населення і стабільний соціальний продукт) виникає необхідність у зрівняльному розподілі доходів. Згідно з цим, сукупна корисність зростає, якщо доходи перерозподіляються від багатих до бідних. У випадку. невиконання зазначених умов (наприклад, обсяг ресурсів залежить від обсягу перерозподілу) пріоритети перерозподілу зміняться;

в) критерій обмеженої рівності запропонований К. Марксом в 1890_Маркс висунув ідею, згідно з якою кожна-людина має одержувати блага і послуги у відповідності з рівнем своїх потреб, чого можна досягти тільки на вищій стадії розвитку комунізму. Під однаковим задоволенням потреб можна розуміти зрівнялівку при розподілі сукупної корисності серед всіх індивідів. Цього можна досягти, наприклад, якщо, по суті, здійснюється зрівняльний розподіл доходів, проте враховуються і певні об'єктивні потреби. Так, за погіршення здоров'я нижче середнього рівня індивід одержує відповідну грошову допомогу [2, 99].

Необхідність обмеженого вирівнювання доходів обстоює також Дж. Роулз (1971). Відповідно до його критерію, нерівність справедлива й допустима лише