Економічний аналіз розглянутих тут теорій провести поки що неможливо, оскільки кожну з представлених цілей необхідно в однаковій мірі реалізувати. Проте ситуація зміниться, якщо в ході нашого дослідження ми відмовимося від припущення, що розміри перерозподілу не впливають на розмір соціального продукту. При цьому виникне найважливіша дилема між доходами та справедливістю (А. М. Okun, 1975) [2, 99-100].

Ця дилема подана на рис. 2.2 у спрощено-абстрагованій формі. На осях нанесено вигоди індивідів 1 і 2, які спільно формують суспільство. У вихідному періоді обидва індивіди однаково працюють та отримують доходи, які приносять їм користь А і С. Розходження в рівнях користі пояснюється тим, що рівень продуктивності індивіда 1 вищий, ніж індивіда 2, тому він і отримує більший доход, який приносить йому більшу користь.

Рис. 2.. Рівень вигоди і справедливість за різними критеріями розподілу [2, ]

За відсутності необхідності в перерозподілі суспільство реалізує комбінацію користі N, що й відповідає ідеалові справедливості Р. Нацика і представників філософії природних прав. Якщо здійснити перерозподіл від індивіда 1 із вищим рівнем продуктивності праці на користь індивіда 2, то підриваються стимули індивіда 1 до максимізації свого прибутку. Внаслідок цього він (незважаючи на збільшення вільного часу) отримає значно менше користі, ніж за відсутності перерозподілу. В той же час завдяки отриманим трансферним платежам непропорційно поліпшиться становище індивіда 2. Суспільство наблизиться до точки В, в якій, за твердженням Дж. Бентама, максимізується сукупна корисність.

Ця точка є точкою дотику 45°-ої похилої (яка прямує вгору справа вліво) і кривої AMRBN. При подальшому перерозподілі на користь індивіда 2 цей максимум корисності сягне точки R. Даний розподіл корисності являє собою максимальну нерівність, яка ще допустима за критеріями Дж. Роулза. Іншими словами, наявна нерівність при розподілі працює на користь бідного індивіда 2. При збільшенні обсягів перерозподілу вище точки R стимули до максимізації прибутку в індивіда 1 настільки зменшаться, що потягнуть за собою скорочення бази перерозподілу. Це приведе суспільство в позицію М, де досягається, відповідно до ідей К. Маркса, зрівняльний розподіл корисності. Подальший перерозподіл на користь індивіда 2 ще більше зменшить інтерес індивіда 1 до продуктивної діяльності та отримання прибутку. Якщо рівень оподаткування індивіда 1 сягне 100 %, він більше не буде працювати, і суспільство опиниться в точці А [2, 101].

Таким чином, бажаних перерозподільчих цілей можна досягти за допомогою відповідної системи податкових і трансферних платежів. При цьому якщо суспільство ще може змиритися зі зниженням рівня національного доходу, то з несправедливістю воно буде боротися. Зниження рівня національного доходу немовби виступає як «ціна» за встановлення справедливості. Тут складається враження, що все краще в суспільстві має регулюватися. Проте це далеко не так, оскільки в рамках відповідної філософської теорії не можна визначити діапазон, в якому індивіди ухиляються від оподаткування. Для цього необхідно розглядати розширений варіант цієї моделі з більшим числом індивідів на осі абсцис і більшою кількістю бідних громадян на осі ординат. Порівняно з вихідною моделлю зросте мобільність виробничих факторів «праця» і «капітал». Це означає, що індивід може використати додаткові можливості ухилитися від оподаткування. На рис. 2.2 це виражено у зміщенні кривої AMRBN у точці N униз. Напевно, і на утвореній внаслідок цього новій кривій можна визначити колишній оптимум розподілу, проте ще більше посилиться його відносний характер. Точка В зміщується в В', а отже зменшується обсяг розподілу, КІМ знижуються до рівня R' і М', а отже, зменшується вигода індивіда 2. За даних обставин перед урядом виникає питання надзвичайної ваги: чи доцільно відмовитися від розподільчо-політичних цілей заради зменшення відпливу факторів виробництва? У минулому до такого роду заходів були змушені вдатися уряди країн ЄС, які відмовилися від реалізації колишніх розподільчо-політичних завдань. З метою збереження виробничих факторів, з огляду на їхню мобільність, у межах своїх країн вони знизили ставки корпораційного податку. Ці міркування підводять до логічного висновку, що проблеми перерозподілу не можна розв'язати тільки шляхом запозичення аналітичного інструментарію в неекономічних наук. Перерозподільчі цілі мають бути планомірно інтегровані в економічний аналіз [2, 102].

Отже, розподільча функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Розділ 3. Контрольна функція фінансів

3.1. Суть контрольної функції фінансів

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави [12, 15].

Функція здійснення контролю за формуванням і використання ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб'єкту. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності і ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольна функція здійснюється різними суб'єктами. До них, зокрема, відносяться власники, державні органи управління, громадські організації та ін.

Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу звітів та показників, які відображають