й матеріалів.
Крім того, діловий ризик пов’язаний з недоліками законодавчої бази для здійснення та завершення угоди, що кредитується, а також зі специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику (порівняно із ситуацією в економіці загалом), схильності галузі до циклічності попиту, постійності результатів у діяльності галузі і т. д. Більшість названих чинників можна формалізувати, тобто розробити для них бальні оцінки.
Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі аналізу ділового ризику. Зокрема, вона може мати вигляд табл. 3.6.
Таблиця 3.6
ВИЗНАЧЕННЯ КЛАСУ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА
Імовірність ризику | Бали | Клас
кредитоспроможності
Неризикова угода | Більше 100 | І
Мінімальний ризик | 80—100 | ІІ
Середній ризик | 50—79 | ІІІ
Високий ризик | 30—49 | ІV
Повний ризик | 0—29 | V
Після визначення необхідно дати їй кількісну оцінку в інтервалі від 1 до . Наприклад, отримані суми балів під час визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі аналізу ділового ризику завжди можна перетворити в оцінку в межах 1,0 — ,0. Одиниця характеризує ідеальну кредитоспроможність підприємства, тобто абсолютну відсутність будь-якого ризику. Очевидно, що такого в житті не буває. Одиниця — це межа, до якої можна прагнути, але практично вона недосяжна. Потрібно враховувати, що оскільки неризикова кредитна операція, яка відповідає I класу кредитоспроможності позичальника, — це операція, за якої за бальною методикою набирається більше 100 балів, то за використання шкали оцінок 1,0 — ,0 кредитоспроможність підприємства, що оцінюється величиною 0,7, належить до II класу поточної кредитоспроможності, що має на увазі мінімальну ймовірність ризику, а значення 0,5 відповідає високому ризику (див. табл. 3.6). Нуль — це повна відсутність кредитоспроможності, але, як було показано вище, коли йшлося про її відмінність від платоспроможності, цього на практиці не може бути. Якась можливість хоч щось повернути з «живого» підприємства є завжди. Тому, наприклад, отриману на основі аналізу ділового ризику величину ризику, що становить 70 балів і відповідає середньому ризику, можна виразити оцінкою 0,7.
Тому банківські працівники, спираючись на минулий досвід та останню інформацію, повинні не тільки дати кількісну оцінку поточної кредитоспроможності позичальника, але й установити для себе те граничне найменше її значення, нижче за яке інвестиційну кредитоспроможність не можна розглядати як достатню через дуже високі ризики.
Припустимо, що банк визначив поточну кредитоспроможність даного підприємства-позичальника (Крт) 0,7, а граничне нижнє значення, що дає змогу розглядати можливість видачі інвестиційного кредиту, — 0,5, що відповідає межі, яка відділяє середній ризик від високого.
Доцільно керуватися робочою гіпотезою. Значення інвестиційної кредитоспроможності позичальника (Крін) є похідною величиною від Крт, якщо при цьому врахувати низку факторів, що об’єктивно впливають на успіх реалізації інвестиційного проекту. Подальшу послідовність процедур з урахування впливових факторів і визначення відповідних коефіцієнтів можна подати у вигляді певного алгоритму. У цьому підрозділі представлено варіант методики, яка може надалі розвиватися банківськими фахів-цями за рахунок включення інших коефіцієнтів, що дають змогу для конкретних проектів повніше оцінювати інвестиційну приваб-ливість підприємства.
1. Урахування динаміки кредитоспроможності позичальника за останні два роки (К1):
постійно підвищувалася й загалом підвищилася більш ніж на 15(значення К1 дорівнює 1,3);
коливалася, але загалом підвищилася більш ніж на 15
(К1 — 1,1);
підвищилася менш ніж на 15(К1 — 1,0);
практично не змінювалася (К1 — 0,9);
коливалася, але загалом знизилася менш ніж на 15(К1 — 0,7);
знизилася більш ніж на 15(К1 — 0,5).
Шкалу для розрахунку коефіцієнта в кожному конкретному випадку повинні визначити фахівці банку з урахуванням свого досвіду роботи з підприємствами даного виду. Це має залежати і від галузі, і від диверсифікації бізнесу, а також від потужності підприємства та його становища на ринку продукції.
2. Досвід підприємства в реалізації інвестиційних проектів (К2):
успішно реалізований аналогічний проект (К2 — 1,5);
успішно реалізований менш складний проект (К2 — 1,2);
є досвід успішної участі в реалізації проектів (К2 — 1,0);
немає досвіду реалізації інвестиційних проектів (К2 — 0,8);
є негативний досвід реалізації інвестиційного проекту протягом останніх трьох років (К2 — 0,6).
3. Плановий період повної реалізації інвестиційного проекту (КЗ):
до 1 року (К3 — 1,0);
від 1 року до 2 років (К3 — 0,9);
від 2 до 3 років (К3 — 0,8);
від 3 до 4 років (К3 — 0,7);
від 4 до 5 років (К3 — 0,6);
понад 5 років (К3 — 0,5).
4. Досвід першого керівника, що стоїть на чолі реалізації проекту (К4):
має досвід успішної реалізації ряду подібних проектів як пер-ший керівник (К4 — 1,5);
має досвід успішної реалізації аналогічного проекту як перший керівник (К4 — 1,3);
має досвід участі в успішній реалізації подібного проекту й керівництві підприємством (К4 — 1,1);
має досвід успішного керівництва підприємством понад 2 роки (К4 — 1,0);
має досвід керівництва підприємством менше 2 років (К4 —0,9);
не має досвіду керівництва підприємством (К4 — 0,8);
досвід керівництва не можна оцінити позитивно (К4 — 0,5).
5. Якість наданого бізнес-плану реалізації інвестиційного
проекту (К5).
Критерії оцінювання якості наданого бізнес-плану формують працівники банку, згідно зі специфікою реалізації даного бізнесу. При цьому обов’язково оцінюється якість маркетингових досліджень, обґрунтування розробниками можливості досягнення необхідної якості продукції та її собівартості, оцінюється бачення розробниками перспектив розвитку бізнесу і т. п. Значення К5 може встановлюватися в межах від 1,0 (за ідеальної якості розроб-ки бізнес-плану) до 0,5, коли до нього є істотні зауваження. Потрібно враховувати, що даним коефіцієнтом оцінюється тільки початковий план наданий банку, а не результати його подальшої доробки.
6. Результати здійсненого обстеження підприємства-позичаль-ника працівниками банку (К6).
Обстеження проводиться за спеціальною методикою й оцінюється банківськими фахівцями в межах
