Використання в процесі приватизації в Україні іменних цінних паперів обумовило необхідність формування системи реєстрації прав власності на іменні цінні папери. Її складають реєстратори та емітенти, що самостійно ведуть реєстр. Діяльність реєстраторів регулюється Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (Рішення ДКЦПФР від 26.05.98 № 60).

Схематично, облік у реєстратора можливо представити як ведення списку власників іменних цінних паперів, або особових рахунків власників (мал. 1 - В1, В2, В3…). За кожним власником обліковується певна кількість цінних паперів (мал. 1 - В1-20 шт., В7-10 шт. …). Разом із веденням особових рахунків власників реєстратор веде емісійний рахунок, на якому обліковується загальна кількість випущених цінних паперів (мал.1 - ліва частина обліку - 100 шт. цінних паперів). Реєстратор повинен забезпечувати баланс між обсягом випущених цінних паперів, що обліковуються на емісійному рахунку, і їх розміщенням між власниками на особових рахунках. Облік у реєстратора – це своєрідне поєднання “принципу складських записів” та “принципу подвійного запису”.

Придбавши іменні цінні папери і отримавши від попереднього власника (мал. 1 - В2) сертифікати, новий власник (мал. 1 - В3) повинен звернутися до реєстратора для перереєстрації прав. Реєстратор вносить зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. Користуючись бухгалтерською лексикою, реєстратор дебетує рахунок попереднього власника (В2) і кредитує рахунок нового власника (В3). Після цього реєстратор видає новому власнику сертифікат іменного цінного паперу.

Відповідно до українського законодавства власник може знерухомити належні йому цінні папери у зберігача (мал. 2- З1, З2) (Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.98р. № 61). Для цього власник повинен укласти із зберігачем договір про відкриття рахунку у цінних паперах та передати зберігачу сертифікати цінних паперів . В разі отримання від власника сертифікатів іменних цінних паперів зберігач звертається до реєстратора, який обслуговує цінні папери цього емітента. Реєстратор переводить цінні папери з особового рахунку власника на рахунок зберігача – номінального утримувача (НУ) (Фінансові ризики №3,2000). Після цього реєстратор видає зберігачу свідоцтво про знерухомлення. Зберігач депонує свідоцтво про знерухомлення у своє сховище і зараховує цінні папери на рахунок власника. Ця облікова операція зберігача так і називається – зарахування. Вже після цього зберігач надає власнику виписку з рахунку у цінних паперів, яка є підтвердженням права власності (мал. 2).

За таким сценарієм певна група власників може знерухомити цінні папери у зберігачів (мал. 2 - З1, З2). За наказами власників цінні папери можуть бути знерухомлені в депозитарії (мал. 2 - Д).

Навіщо ж власник документарних цінних паперів буде знерухомлювати свої цінні папери у зберігача?

По-перше, в законодавстві встановлено, що “для укладення на фондовій біржі чи на організаційно оформленому позабіржовому ринку угод щодо цінних паперів, які випущені в документарній формі, цінні папери мають бути знерухомлені в депозитарії, що їх обслуговує”( Ст.13 п.2 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”).

По-друге, обслуговування обігу цінних паперів у зберігача надає власникам цінних паперів технологічні переваги. За умови виконання операції за принципом “поставки проти платежу” зменшується ризик втрати головної суми боргу. Прискорюється швидкість виконання угоди. Забезпечення виконання клірингу в системі “депозитарій - зберігач” сприяє зниженню обсягів цінних паперів та грошових коштів, призначених для виконання укладених угод. Крім того, для нерезидентів спрощується процедура обслуговування угод, оскільки виписка від зберігача не є цінним папером.

По-третє, власник цінних паперів може керуватися економічним інтересом. В разі придбання цінних паперів різних емітентів та відкриття у зберігача одного рахунку власнику не треба буде витрачати час на відвідування різних реєстраторів. Отже власник має можливість вибрати зберігача, який ближче розташований та у якого нижча вартість послуг. На відміну від неможливості обрати реєстратора, власник цінних паперів може обрати зберігача, враховуючи вартість та якість його послуг. Все залежить від тарифної політики, яку будуть проводити реєстратори та зберігачі.

По-четверте, бездокументарна форма цінного паперу - здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. Отже для придбання бездокументарних цінних паперів, інвестор повинен буде відкрити рахунок у зберігача.

Разом з тим, існують інші (суто українські) переваги переходу власників від реєстрації прав у реєстраторів до обліку цінних паперів на рахунках у зберігачів. У будь-якому випадку шлях до реєстратора або до зберігача обирає власник документарних цінних паперів.

Хто ж ті власники іменних цінних паперів, що відкривають рахунки у зберігачів (мал.2-В1,В2, В3, В4) та ті, що залишаються у реєстратора (мал.2-В5, В6, В7, В8)?

З економічної і технологічної точок зору та на виконання вимог законодавства, до зберігача звернуться ті власники, які мають великий обсяг угод з цінними паперами. Напевно, це торговці цінними паперами. Саме на обслуговування професійних потреб торговців цінними паперами і розрахована система бездокументарного обігу цінних паперів.

Ті ж власники, які не є активними торговцями цінними паперами, залишаться у реєстратора. Це або юридичні особи, що мають стратегічні інтереси і не бажають продавати цінні папери, або фізичні особи, які стали власниками в процесі приватизації. Скоріш за все таким власникам невигідно звертатися до зберігача і витрачати зайві кошти на відкриття і ведення рахунків у цінних паперах. 

Зберігачі та