Реферат на тему:
Індустрія цінних паперів
Існує багато фахової і популярної літератури, що описує принципи функціонування ринків цінних паперів. Зміст цих публікацій переважно орієнтований на опис іноземних досягнень. Однак, і фахівець, і пересічний громадянин відчуває, що результати роботи іноземних ринків дещо відрізняються від вітчизняних досягнень. Стан майже десятирічної розбудови “прозорого, ефективного, високоліквідного” та ін. ринку цінних паперів за принципом - "як краще", показує, що виходить "як завжди". Напевно, важко будувати ринок не враховуючі фундаментальних причин, які забезпечують формування ринкових відносин і стимулюють створення такого ринку.
Треба вже від експериментального будівництва переходити до будівництва за продуманим проектом.
Спробуємо коротко охарактеризувати мотиви суб'єктів, які призводять до появи індустрії цінних паперів.
Емітент і інвестор (загальні аспекти)
Умовою функціонування індустрії цінних паперів є, щонайменше, наявність цінних паперів. Цінні папери виступають в якості товару або об'єкту для здійснення ринкових операцій (купівлі, продажу, міни, застави). Поява або емісія цінних паперів обумовлена бажанням підприємства, організації або держави, які виступають в якості емітента цінних паперів, залучити тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб. Таких осіб, за звичай, називають інвесторами. Добровільно та на власний розсуд інвестори купують цінні папери певного емітента.
По відношенню до емітента інвестором можна вважати першого покупця цінних паперів. Саме від першого покупця емітент отримає необхідні кошти. Ця операція емітента називається розміщенням цінних паперів (первинним розміщенням, первинним ринком тощо). Подальші операції інвесторів з цінними паперами називають обігом або вторинним ринком (функціонування первинного та вторинного ринку мають розглядатися в розділі, присвяченому організаторам торгівлі). Від вторинного обігу цінних паперів емітент отримає лише моральне задоволення і впевненість, що його цінні папери користуються попитом. Така впевненість може зіграти важливу роль в разі появи у емітента бажання в подальшому випустити додаткові цінні папери. Після розміщення від зміни цін на цінні папери виграють або програють інвестори. Щодо емітента, то такі зміни впливають лише на його імідж.
Емітента можна розглядати як виробника специфічного товару - цінних паперів. Суттєва відмінність цінних паперів від інших товарів полягає у тому, що вартість цінних паперів, навіть після розміщення, залежить від подальшої діяльності емітента. Вкладаючи кошти або, іншими словами, інвестуючи їх у цінні папери, інвестори розраховують отримати певні доходи. Такі доходи можуть надходити через виплати емітента (дивіденди, погашення облігацій тощо) або за рахунок різниці між ціною купівлі і ціною продажу цінних паперів. Ці прибутки мають бути не меншими ніж прибуток, який інвестори можуть отримати в банківській установі від розміщення коштів у вигляді депозитного вкладу або від інвестиції коштів у будь-яку іншу підприємницьку діяльність.
Так само, як пересічний громадянин підтримує товаровиробника коли обирає для себе на ринку товар, що влаштовує його за ціною і якістю, інвестори намагаються обумовити майбутню прибутковість підприємства. Чекання й оцінки інвесторів виражаються у вартості цінних паперів і, фактично, управляють інвестиціями. Повна і зрозуміла інформація від емітента про свою діяльність є підгрунтям для прийняття інвесторами рішень щодо інвестицій. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього приховують інформацію.
Інвестуючи кошти у цінні папери, інвестори виконують макроекономічну функцію перерозподілу капіталів від одних підприємств на користь інших, з їх точки зору, більш прибуткових підприємств або, навіть, на користь інших галузей економіки. Таким чином відбувається так зване ринкове саморегулювання. Керуючись прагматичними інтересами, інвестор забезпечує своїми коштами розвиток перспективних підприємств, галузей і в цілому всієї економіки країни.
Отже, з одного боку, маємо емітентів цінних паперів, які бажають залучити кошти, а з іншого - інвесторів, які намагаються отримати певні доходи від інвестування своїх коштів у цінні папери. Простота зазначених вище мотивів у емітентів і інвесторів лише вдавана.
По-перше, з метою розширення виробництва, випуску нової продукції, заміни технологій або ж для іншої мети підприємство має декілька можливих шляхів залучення коштів. Для цього, наприклад, підприємство може реінвестувати у виробництво власний прибуток, або отримати передплату коштів під випуск нової продукції, або отримати держзамовлення, або отримати субсидію від держави, або залучити кошти у вигляді, так званих, прямих інвестицій від одного з співвласників підприємства, або отримати кредит в банку, або випустити цінні папери, тощо.
Таким чином, цінні папери для підприємства не єдиний шлях отримати бажані кошти. Найбільш бажаними є отримання передплати коштів або держзамовлення. Підприємству необхідно економічно обгрунтувати доцільність випуску цінних паперів. В країнах із розвинутою економікою обрання підприємствами шляху “банківського кредиту” чи шляху “цінних паперів” залежить від економічного розрахунку витрат, пов'язаних із виплатами за користування залученими коштами або інвесторам або банку - позичальнику. Крім того, емітенту також треба визначити, які саме цінні папери слід випускати.
Світова практика не визначає, який шлях є кращим. Він залежить від специфіки підприємства, його іміджу, споживчих характеристик продукції підприємства, податкової політики і банківських відсоткових ставок в країні, де знаходиться підприємство, та ряду інших макро- і мікро- причин. Можна навести деякі якісні характеристики шляхів залучення коштів:
нові підприємства частіше користуються банківським кредитом;
у східно - Європейських країнах для залучення додаткових коштів підприємства, навіть акціонерні товариства, частіше випускають облігації;
у країнах Північної Америки акціонерні товариства частіше випускають додаткові акції.
По-друге, для інвестування тимчасово вільних коштів інвестор має безліч шляхів. Він може створити нове підприємство або депонувати гроші у банк, або придбати будь-яке майно. А може взагалі нічого не робити з вільними коштами.
У країнах із розвинутою економікою та можливістю вільного