виробництва, його реальному оздоровленні”. Наявність великої кількості власників дрібних пакетів акцій сприяла неформальній приватизації з появою псевдовласників – осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями.
Зміна форми управління у сполученні з відсутністю ефективних власників не стали стимулом для покращання показників роботи акціонованих підприємств. Взаємозв’язку між формою власності на підприємство і показниками його роботи не було. Крім того об'єктивні причини такі як високі ставки оподаткування, орієнтованість підприємств на державні замовлення, застарілі і енерговитратні технології, порушення сталих виробничих зв'язків, безнаказане вимивання і розкрадання активів підприємств та інші також сприяли спаду виробництва. Як наслідок, доходів підприємствам навіть не вистачало на покриття власних витрат, вже не кажучи про дивіденди. Низький рівень дивідендів по акціям акціонерних товариств, або, частіше, взагалі відсутність дивідендів забезпечили відтік капіталу з ринку акцій. Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих для інвестора шляхів капіталовкладень.
Внаслідок тотальної приватизації емітент отримав власників, власники - акції, або іншими словами емітент не отримав додаткових коштів а власники - дивідендів. Таким чином, були майже відсутні головні фактори, які створюють умови для ефективного функціонування індустрії цінних паперів. Все це спричинило стагнацію ринків акцій.
Поряд з цим в Україні тривалий час розвивався ринок державних облігацій. До певного часу в Україні саме вони користувалися найбільшим попитом портфельних інвесторів. Однак отримані за рахунок облігацій ресурси були занадто дорогими для держави. Це змусило Уряд України зменшити відсоткові виплати за отримані через облігації кошти. Аксіома - “більший прибуток, за звичай, мають більш ризиковані цінні папери” нарешті була експериментально доведена.
Отже за умов, що склалися, портфельних інвесторів, які досить жваво працювали на ринку державних облігацій, на український ринок акцій поки калачем не затягнеш. За рахунок прийняття суто загальних рішень і не вирішуючи фундаментальних проблем, навряд чи можливим є збудження економічного інтересу у інвесторів щодо придбання цінних паперів. Інвестиційним і пенсійним фондам та іншим інвесторам у цінні папери доводиться переключити свою увагу із “портфельного” на “стратегічний” напрямок.
Слід відзначити, що поступово відбувається консолідація дрібних пакетів акцій. Вже зараз в реєстрах залишилося біля 20 мільйонів власників з 30 мільйонів, які приймали участь у приватизації. Через купівлю акцій у невеликих акціонерів формується той "відповідальний" господар, для якого прибуткова діяльність акціонованого підприємства буде конче потрібною. Вкладаючи свої гроші в акції підприємства, такий стратегічний інвестор буде вимушений ефективно управляти підприємством. Важливо, щоб підприємство потрапило у власність саме таким господарям, а не “псевдо інвесторам”, яким дешевше купити а потім збанкротувати або просто закрити конкурента. Щоб такі “операції” не стали "нормою", для підтримання вітчизняного виробника, необхідно додержуватися принципів поміркованого протекціонізму у відношенні до розвитку українських підприємств.
Поява відповідального господаря вже стимулювала поступове зростання виробництва в окремих галузях економіки. Так, наприклад, по відношенню до 1999 у 2000 році обсяги промислового виробництва збільшилися в легкій промисловості на 39%, деревообробній - 37%, харчовій - 26%, хімічній - 5%. А підприємствам, що розвиваються, необхідні кошти для розвитку та оновлення виробництва. Оскільки більшість з таких підприємств є акціонерними товариствами, то існують реальні передумови для зростання попиту на цінні папери таких підприємств.
Акціонерним товариствам, що не збираються залучати кошти за допомогою цінних паперів, доведеться або за свої кошти підтримувати обіг власних цінних паперів, або трансформуватися в іншу форму господарювання.
Враховуючи викладене, можна констатувати, що поява цінних паперів в країнах колишнього СРСР була спричинена не бажанням підприємств залучити вільні кошти інвесторів, а проведенням приватизації. В результаті приватизації з'явилася велика кількість власників дрібних пакетів акцій і велика кількість неліквідних цінних паперів.
Поступова консолідація дрібних пакетів акцій стратегічними інвесторами веде до зростання ефективності виробничої діяльності акціонерних товариств. Із зростанням своєї інвестиційної привабливості приватизовані підприємства зможуть для залучення додаткових коштів реалізувати переваги, які надає акціонерна форма господарювання. Цінні папери саме таких інвестиційно привабливих підприємств стануть основою для індустрії цінних паперів.
