Тільки після прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” і визначення в ньому поняття випуск цінного паперу ця проблема нарешті була вирішена (випуск цінних паперів - зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права). Поняття “випуску цінного паперу” дозволило визначити цінні папери як сукупність фінансових інструментів, які надають однакові права (мова йде про зобов’язання емітента цінного паперу перед їх власником). До таких цінних паперів відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” можна віднести:

акції;

облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання;

ощадні сертифікати.

Визначення випуску цінних паперів мало досить важливий вплив на формування ринку цінних паперів в Україні. Справа полягала в формуванні оптимального підходу до цінних паперів як до фінансових інструментів. Стосовно цінних паперів досить тривалий час ця проста ідея не знаходила свого відображення в законодавчих і нормативних документах. Коли мова іде про грошові кошти все зрозуміло: кожна валюта враховується окремо за своїм кодом валюти. В разі існування крос - курсу однієї валюти в іншу можливо перерахування всіх видів валют до однієї, наприклад, гривні. Стосовно обліку цінних паперів має застосовуватися та ж сама ідея – цінні папери різних випусків обліковуються окремо за своїми ISIN кодами (відповідно до Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та стандарту ДСТУ 3705-98 (ISO 6166) призначення міжнародного ідентифікаційного коду цінних паперів - ISIN кодів здійснює Національний депозитарій України). Але на відміну від грошових коштів стосовно цінних паперів не може існувати “крос - курсу”. В разі потреби, власник одного цінного паперу може обміняти цей папір на інший , або продати один та придбати інший.

Також існують фінансові інструменти (за українським законодавством - цінні папери) для яких неможливо застосовувати поняття “випуск цінного паперу”. До таких фінансових інструментів в українському законодавстві можна віднести вексель (із погляду Женевської конвенції - promissory note, bills of exchange) або в російському законодавстві - чек, банківську ощадну книжку на пред'явника, коносамент (у російському законодавстві замість поняття “випуск цінних паперів” використовується поняття “эмисионная ценная бумага”). Неможливість застосовувати поняття “випуск цінного паперу” до таких фінансових інструментів є однією з причин, яка обмежує можливість їх обслуговування в Національній депозитарній системі України і опосередковано накладає обмеження на обслуговування цих фінансових інструментів у організаторів торгівлі цінними паперами. Доречно додати, що в країнах із розвинутим ринком цінних паперів такі фінансові інструменти у організаторів торгівлі цінними паперами не обслуговуються. Обумовлено це не тільки їх правовими особливостями, але і неможливістю визначення котирувальної ціни на такі фінансові інструменти.

Ще більше проблем із визначенням похідних цінних паперів - деривативів, які представляють собою елемент зобов’язального права – договір, контракт тощо. В багатьох країнах похідні цінні папери знаходяться в обігу, але суто правові питання щодо обігу цих фінансових інструментів в Україні ще не врегульовані.

Досить важко надати правове визначення цінного паперу, випущеного в бездокументарній (електронній) формі. Можливий обіг цінних паперів за допомогою пластикових карток описати ще важче.

Очевидно, що проблем із законодавством щодо цінних паперів багато. Якщо немає бажання їх вирішити, такі питання можна задавати досить тривалий час.

Напевно, необхідно уважно придивитися до досвіду інших країн, які вже давно зіткнулися з цими проблемами. Досвід розвинутих ринків цінних паперів, існуюча нормативно - правова база щодо регулювання цих ринків може стати цінним матеріалом для розвитку фондового ринку України. Шлях України щодо гармонізації українського законодавства до актів ЄС передбачає, зокрема, наявність доступу українських фахівців до актів ЄС, які регулюють ринок капіталів (відповідно до ст.189 Договору про заснування ЄС існує 5 типів актів ЄС: регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки). Грунтовного осмислення стратегії європейської інтеграції України можливо досягти на основі вивчення конкретних документів ЄС, доступ до яких у українських фахівців обмежений.

Однак ринки капіталу і, зокрема, фондові ринки України як нові інститути “не можуть формуватися на основі штучно сконструйованих стандартних стереотипів, бути калькою з чужого досвіду, навіть найкращого. Механічно, штучно відтворити процес розвитку інших країн не вдавалося ще ніде і нікому” (виступ Президента України "Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє" на науковій конференції 16 листопада 2000 року).

Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба прямого впровадження іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій. Такий досвід має бути вивчений й адаптований з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Цей шлях забезпечить реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.

Для виконання цієї задачі мають бути залучені не тільки досвідчені іноземні фахівці а й висококваліфіковані фахівці української академічної школи, які добре знають економічну ситуацію в Україні. Мають бути проведені фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України.

(забезпечення участі висококваліфікованих спеціалістів у доопрацюванні законодавства, яке регулює ринок цінних паперів, передбачено п. 27 ”Заходами щодо реалізації Указу Президента “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. №179-р)

На мій погляд, важлива