Метод проб та помилок повинен поступитися місцем глибокому, всебічному і тверезому аналізу, зваженим на терезах науки прогнозуванню, продуманій організації практичного втілення наміченого.

Можливо використати і власний досвід. Мова іде про принципи регулювання розрахункових та кредитних відносин (глава 33 Цивільного кодексу України). Загальне законодавство встановлює принципові норми цивільно-правових відносин при кредитуванні та розрахунках. Решта норм, включаючи технологічні правила та обов’язкові процедури, встановлюється спеціальним законодавством і нормативними актами Національного банку України. Це дозволило НБУ створити одну з кращих платіжних систем в Європі та оперативно реалізовувати новації і забезпечувати можливість інтеграції цієї системи з іншими платіжними системами світу. У відношенні до ще більш складного фінансового інструменту - цінного паперу, нажаль, за таким сценарієм події не розвиваються.

На мій погляд, загальні вимоги до обігу цінних паперів повинні регулюватися загальним та спеціальним законодавством, а технологія встановлюватися відповідними нормами та стандартами (Фінансові ризики №2, 2000, “Про деякі проблеми ринку цінних паперів”, Хоружий С.Г.).

Певна кількість проблем вже вирішиться в разі прийняття нової редакції Цивільного кодексу України. Однак інші проблеми, напевно, ще не “визріли” для їх вирішення. Як не згадати вислів: “доки грім не гряне … ”.

Розглянемо детальніше обіг цінних паперів, який складається з двох етапів: укладання угоди та виконання угоди. 

Перший етап - укладання угоди

Припустимо, що цінний папір - це майновий документ, що перед його власником посвідчує певні зобов’язання особи, яка випустила цінні папери. На мій погляд, правомірно говорити про право власності на цінний папір і про зобов'язальні права, що закріплені цінним папером. Як товар цінні папери можуть виступати об’єктом цивільно-правових відносин і виступати об’єктом угоди.

Укладання угоди щодо цінних паперів для сторін угоди має бути обумовлено економічною доцільністю, стратегічними інтересами інвестора тощо.

Як і для будь – якого іншого товару, особа, яка є власником цінного паперу, та інша особа, яка має бажання придбати цінний папір, можуть зустрітися безпосередньо між собою (на даному етапі в Україні таким чином укладається переважна більшість угод щодо цінних паперів). Результатом їх зустрічі може бути укладання будь якої угоди, передбаченої законодавством -договір дарування, міни, купівлі – продажу. Надалі будемо говорити про договір купівлі-продажу як найтиповішій угоді з цінними паперами. Проте більшість етапів укладання будь-якої угоди, зробленої у вигляді договору міни або договору дарування, не відрізняються від основних етапів укладання договору купівлі - продажу. Укладання угод щодо цінних паперів різняться між собою у способі, місці й порядку укладання відповідного договору.

Договір купівлі - продажу цінних паперів може укладатися безпосередньо між інвесторами - особами, що володіють паперами і не належать до кола професіоналів фондового ринку (малюнок 1).

Також, укладання угод може бути здійснено за допомогою організатора торгівлі цінними паперами (малюнок 2). Метою організатора торгівлі цінними паперами є допомога інвесторам саме в укладанні угод (відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінними паперами).

В країнах із розвинутим фондовим ринком більшість угод між "кінцевими" інвесторами опосередковується професіоналами - брокерами, або дилерами. В Україні в угодах купівлі-продажу брокери можуть виступати на підставі довіреності або договору доручення в якості представників власника, або на підставі договору комісії в якості комісіонерів. Одною з відмінних рис договору комісії є те, що брокер (комісіонер) діє за дорученням та за рахунок клієнта (комітента), але здійснює операцію купівлі-продажу від власного імені.

Крім того, професіонали фондового ринку не тільки опосередковують угоди між інвесторами, але укладають угоди за свій власний рахунок. Це фахове середовище зацікавлено в уніфікації й стандартизації процедур укладання угод із цінними паперами. Найвідомішими організаційними формами, що сприяють встановленню постійних і однакових правил укладання угод купівлі-продажу, є фондові біржі та електронні торгово - інформаційні системи (далі - ТІС). Фондові біржі та ТІС є інфраструктурними елементами, які складають систему укладання угод.

Існує багато інших систем торгівлі цінними паперами, що носять менш формалізований і майже не регламентований характер, які територіально більш розосереджені і часто організаційно не оформлені. Сукупність таких систем називається "позабіржовим ринком".

У читача може виникнути питання: “А навіщо взагалі існують фондові біржі та ТІС?”

Головним завданням фондових ринків є акумуляція вільних коштів і сприяння перерозподілу капіталу на користь найбільш перспективних підприємств. Фондові біржі та ТІС і є тими ринками, які сумарно складають фондовий ринок. Нажаль, в Україні фондовий ринок ще не повністю виконує цих функцій. На відміну від нормальної ринкової економіки фінансовий і реальний сектори економіки в Україні “досі існують в різних вимірах, по суті ізольовані один від одного і працюють кожен на себе" (виступ Президента України "Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє" на науковій конференції 16 листопада 2000 року).

Віддаючи перевагу ціні і якості одного товару перед іншим, населення України вже давно користується ринковими перевагами. При продажу товару товаровиробник в свою чергу отримує необхідні кошти. Для залучення додаткового капіталу підприємство може або отримати банківський кредит або може випустити цінні папери.

Так само,