У Законі України “Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” передбачено, що саме емітент обирає форму випуску цінних паперів - документарну або бездокументарну. Тобто витрати, які пов’язані з цим вибором, фактично буде нести емітент цінних паперів. Для документарної форми - це сплата послуг реєстратора, оплата друкування і вручення своїм акціонерам сертифікатів цінних паперів.

Для реєстратора ведення реєстру - виключний вид діяльності. Виконуючи свою роботу за договором з емітентом, більшість реєстраторів коштів від емітентів майже не отримує. Покриття витрат, пов`язаних з веденням реєстру, реєстратор може здійснювати переважно за рахунок обслуговування власників. Це призводить до підвищення вартості обігу цінних паперів для інвестора і може зменшити для нього економічну доцільність від таких інвестицій. Добре, якщо реєстратор знаходиться поблизу. А якщо він за сотні кілометрів, або якщо придбані цінні папери потрібно перереєстровувати у різних реєстраторів?

Крім того, право власності на іменні цінні папери в Україні і досі підтверджується різними за формою сурогатами. Виготовлення сертифікатів акцій переважно не відбувається. Тільки 3 тис. з 35 тис. акціонерних товариств виготовили для власників сертифікати цінних паперів. Громадяни України, які брали участь у приватизації державного майна, не повністю забезпеченні документарним підтвердженням права на частку власності, отриману під час приватизації (п.5 Основних напрямів розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році, затверджених Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року N 1415/99).

Разом з тим, чи є необхідність “добивати” таким важким фінансовим тягарем приватизовані підприємства?

Чи більш захищеними стануть права власника в разі друкування і вручення йому сертифікату цінного паперу?

Оскільки для цінного паперу зобов'язальні права емітента все ж таки головні - то реєстр власників іменних цінних паперів і є найбільш слабким місцем при обігу іменних цінних паперів.

Використовуючи недосконалість чинного законодавства, тільки 15,7 тис. емітентів передали ведення реєстрів власників цінних паперів незалежним реєстраторам. Незважаючи на назву “незалежний”, проблемою може стати не тільки контрольованість діяльності такого реєстратора з боку емітента (існування так званих кишенькових реєстраторів), а й контрольованість діяльності реєстратора з боку акціонера – власника цього реєстратора. Це створює передумови для зловживань.

Що станеться із реалізацією прав, закріплених цінним папером, у разі втрати реєстру? На підставі чого, чим і хто буде відповідати перед власником цінного паперу за таку втрату? Чи є необхідність у обов`язковому страхуванні діяльності щодо ведення реєстрів?

Ситуація, що склалася, доводить необхідність суттєвого доопрацювання реєстраторської діяльності.

Разом з тим необхідно зауважити, що формування в Україні з 1996 року інституту реєстраторів забезпечило упорядкування результатів приватизації. На другий квартал 2000 року реєстрацію прав власності на іменні цінні папери в Україні забезпечують 352 незалежних реєстратори та 1368 емітентів, що самостійно ведуть власні реєстри. Разом вони складають систему реєстрації прав власності на цінні папери. Загалом вони ведуть реєстри по 17 тис. випусків іменних цінних паперів. Станом на другий квартал 2000 року у реєстрах обліковувалося цінних паперів на сумарну номінальну вартість 33 млрд.грн.. В реєстрах зареєстровано майже 18 млн. власників.

Тому будь - які “революційні” зміни у цій сфері можуть звести нанівець те, що було зроблено. На мій погляд, треба проаналізувати діяльність реєстраторів і за рахунок впровадження стандартизованих процедур та застосування нових інформаційних технологій забезпечити зниження ризиків реєстраторської діяльності і здешевлення послуг реєстраторів.

Вже сьогодні власник іменних цінних паперів може знерухомити свої цінні папери у зберігача. Для цього в українському законодавстві тільки для іменного цінного паперу визначене поняття “номінальний утримувач”.