електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією,
а будівельників — житлом і харчуванням (в окремих випадках).
У свою чергу, вимоги, які зумовлюються в договорах для підрядчика,— це необхідність неухильно дотримуватися проектного завдання, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління й передбачені зведеним кошторисом (додаткові витрати інвестора). Згідно з договором підрядчик виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.
Замовник координує роботи, передбачені в генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядчики, які пов’язані договірними зобов’язаннями з генеральним підрядчиком. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядчика покладаються обов’язки матеріально-технічного пос-тачання субпідрядчиків, а сам він, відповідно до інших угод, повністю залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.
За командно-адміністративної системи, коли діяла багатоланкова схема управління (міністерство — главк — трест — будівель-на організація), підрядний спосіб потребував дуже великих витрат на утримання апарату управління й контролю за виконанням підрядних договорів. Передбачені в них економічні санкції стосовно великої кількості учасників інвестиційного процесу, як правило, не спрацьовували.
Водночас у країнах з розвинутою ринковою економікою вже десятки років успішно працюють інші організаційно-правові фор-ми підрядного способу виконання робіт. Як приклад, можна навести принаймні три таких організаційних форми підряду.
Перша — виконання робіт і здача підрядчиком замовнику об’єк-та «під ключ». Підрядний договір «під ключ» передбачає зобов’язання підрядчиком виконати весь комплекс поставок матеріальних ресурсів та будівельно-монтажних робіт. Підрядчик повністю відповідає за спорудження об’єкта, бере на себе всі функції замовника стосовно інших учасників інвестиційного процесу. Згідно з умовами договору, у цьому випадку замовник може брати на себе деякі обов’язки стосовно проекту (упровадження найновітнішої технології, облаштування та оздоблення об’єкта тощо), але відповідальність за введення об’єкта в дію, повністю підготовленого до експлуатації, та ще з відповідними гарантіями, безумовно, перебирає на себе підрядчик. У колишньому Радянському Союзі та останнім часом в Україні було відпрацьовано деякі нормативні акти, спрямовані на впровадження способу виконання робіт «під ключ», але цей метод дав деякі позитивні результати лише за спорудження невеликих об’єктів, переважно житла.
Інша прогресивна форма підрядного способу виконання будівельно-монтажних робіт — це створення великих підрядних угруповань — проектно-промислово-будівельних об’єднань. Такі об’єд-нання (комбінати) успішно працюють у Німеччині та багатьох інших західних країнах. Особливість цієї форми в тому, що велика будівельна фірма, яка взяла підряд на реалізацію інвестиційного проекту, виготовляє й узгоджує щодо цього проекту проектно-кошторисну документацію, виготовляє або постачає необхідні для нього матеріальні ресурси, а також виконує весь комплекс потрібних будівельно-монтажних робіт. Колись у системі Мінпромбуду СРСР спроба створення таких об’єднань виявилася марною через амбіції керівників окремих ланок виробництва, котрі мали увійти в ці об’єднання.
І, нарешті, третя форма — це створення інвестиційних консорціумів упровадження проектів, де учасники інвестиційного проекту на паритетних засадах беруть участь у фінансуванні, будівництві й експлуатації об’єкта, тобто стають власниками (у за-хідних країнах ними найчастіше є інвестор (замовник), будівельна фірма й фінансуючий банк).
В останні роки, у зв’язку зі спадом виробництва в інвестиційній сфері, інвестори для реалізації своїх проектів дедалі частіше впроваджують господарчий спосіб виконання будівельно-мон-тажних робіт, який у свій час давав непогані результати, особ-ливо, за реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств. Нині інвестор змушений самостійно виконувати будівельно-монтажні роботи через брак власних коштів та високі монопольні ціни, які встановлюють будівельні фірми на підрядному ринку. За господарського способу інвестиційні проекти реалізуються без залучення підрядчика, тобто функції інвестора, замовника й підрядчика виконуються однією юридичною особою — забудовником, який розпоряджається коштами, є оперативним керівником і виконавцем будівельно-монтажних робіт.
Звичайно в апараті забудовника створюються управління або відділ капітального будівництва та своя будівельна організація (ділянка), які забезпечують проект необхідною проектно-кошто-рисною документацією, матеріальними ресурсами та відповідними кадрами працівників. Оплата виконаних робіт проводиться з поточного або розрахункового рахунка забудовника.
За значних обсягів робіт до виконання складних, матеріаломіст-ких видів будівельно-монтажних робіт залучається підрядна фірма, а нескладні, але трудомісткі роботи виконуються самостійно. Такий спосіб заведено називати змішаним.
Звичайно в договорах передбачаються умови припинення відносин між учасниками. Вони визначають обов’язки сторін щодо відшкодування збитків. Причинами розірвання договору можуть бути низька якість робіт, порушення строків будівництва підрядчиком чи неплатоспроможність замовника.