— за півріччя).
Отже, капітал — це багатство, призначене для його власного збільшення, і основний фактор виробництва. Тільки інвестування капіталу у виробничо-торгівельний процес приносить його власнику додатковий дохід — прибуток.
Методичний підхід
до формування капіталу
Цілеспрямоване формування й використання капіталу підприємства визначає ефективність його фінансово-господарської діяльності. Головна мета формування капіталу — задоволення потреб підприємства в джерелах фінансування її активів. Виходячи З огляду на цю головну мету процес формування капіталу базується на певних принципах.
По-перше, урахування перспектив розвитку підприємства. Забезпечення даної стратегії формування капіталу досягається вклю-ченням у бізнес-план проекту зі створення нового підприємства розрахунків, пов’язаних з його формуванням, і передусім за рахунок власних джерел (нерозподіленого прибутку). Модель стратегічного планування капіталу з реалізації інвестиційного проекту унаочнено на рис. 3.3.
Рис. 3.3 Модель інвестиційного процесу
По-друге, досягнення відповідності між обсягами капіталу, що залучається, і активами підприємства, що формуються. Загальна потреба в капіталі для створення нового підприємства поділяється на:
передпроектні витрати, не передбачені у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва;
проектні витрати, передбачені у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва.
Передпроектні витрати необхідні для розроблення бізнес-пла-ну й фінансування пов’язаних із цим дослідженням. Ці витрати мають разовий характер і невеликі за обсягом.
Проектні витрати необхідні для формування основного й оборотного капіталу нового підприємства (наприклад, придбання обладнання, яке потребує чи не потребує монтажу, транспортних засобів, обчислювальної техніки і т. д).
По-третє, забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективності його використання. Вона є співвідношенням між власними й позичковими коштами, що використовуються у виробничо-комерційній діяльності. Структура капіталу істотно впливає на результати поточної, інвестиційної й фінансової діяльності підприємства, а також на рентабельність активів і власного капіталу.
У пасиві балансу в аналітичних цілях капітал групується за часом погашення зобов’язань:
короткострокові пасиви;
довгострокові пасиви;
власний капітал.
Короткострокові пасиви — це зобов’язання, які покриваються оборотними активами або погашаються внаслідок утворення нових короткострокових зобов’язань. Вони погашаються звичай-но протягом нетривалого періоду (не більше одного року). Виділення короткострокових зобов’язань в окрему групу важливе для моніторингу ліквідності балансу. Довгострокові пасиви — це зобов’язання, які повинні бути погашені протягом терміну, що перевищує один рік. Основними видами цих зобов’язань є довгострокові кредити й позики.
Власний капітал характеризує джерела власних коштів підприємства. До них, зокрема, відносять статутний, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток минулих років і звіт-ного року. Дані статті характеризують суму чистих активів акціо-нерного товариства.
Власний капітал характеризується такими позитивними рисами:
простотою залучення, оскільки рішення про його збільшення (особливо за рахунок внутрішніх джерел) приймають власники й менеджери без участі інших господарських суб’єктів (наприклад, банків);
вищою здатністю генерувати прибуток в усіх сферах діяльності корпорації, оскільки за його використання відпадає необхідність у сплаті позикового процента й процента за облігаційними позиками;
забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства і його платоспроможності в довгостроковому періоді.
Вади використання тільки власного капіталу:
обмеженість обсягу залучення для розширення масштабів підприємницької діяльності;
вища вартість, порівняно з альтернативними позичковими дже-релами капіталу (дивіденд за акціями, як правило, вищий як процент за корпоративними облігаціями, оскільки ризик останніх нижчий);
неможливість реалізації приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкових коштів з допомогою ефекту фінансового левериджа (важеля).
Отже, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має максимальну фінансову стійкість (її коефіцієнт фінансової незалежності дорівнює 1), однак обмежує темпи свого розвитку в майбутньому, оскільки, відмовившись від залучення позичкового капіталу в період сприятливої ринкової кон’юнктури, позбавляється додаткового джерела фінансування приросту активів (майна).
Позичковий капітал характеризується такими позитивними ознаками:
широкими можливостями залучення, особливо за високого кредитного рейтингу позичальника (наявності ліквідної застави або гарантії платоспроможного поручителя);
забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства для збільшення активів під час підвищення темпів зростання обсягу продажу;
можливістю генерувати приріст рентабельності власного ка-піталу за рахунок ефекту фінансового важеля за умови, що рента-бельність активів перевищує середню процентну ставку за кредит.
Використання позичкового капіталу має такі вади:
а) залучення позичкових коштів формує найнебезпечніші для корпорації фінансові ризики (кредитний, процентний, ризик втрати ліквідності та ін.);
б) активи, утворені за рахунок позичкового капіталу, формують нижчу (за інших рівних умов) норму прибутку на капітал, оскільки виникають додаткові витрати з обслуговування боргу перед кредиторами;
в) висока залежність вартості позичкового капіталу від коливань кон’юнктури на кредитному ринку (особливо за довгострокового запозичення коштів);
г) складність процедури залучення позичкових коштів (особливо у великих розмірах і на термін понад рік), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від можливостей банків, що вимагають застави майна або солідних гарантій інших суб’єктів господарювання.
Отже, підприємство, що залучає позичкові кошти у формі кредиту або облігаційної позички, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного зростання й можливості приросту рентабельності власного капіталу. Однак таке підприємство біль-ше генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства зі збільшенням частки позичкових коштів у пасиві балансу.
По-четверте, забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел, що досягається в процесі управління його вартістю й структурою.
По-п’яте, забезпечення раціонального використання капіталу в про-цесі господарської діяльності реалізується з допомогою максимізації рентабельності власного капіталу за мінімізації фінансових ризиків.
Серед методів управління формуванням капіталу найскладнішими є проблеми мінімізації вартості (ціни) капіталу й оптимізації його структури, які потребують детального вивчення.
Структура капіталу безпосередньо впливає на прийняття інвестиційних рішень власниками й менеджерами підприємства. Зі статутним капіталом пов’язане прийняття рішень стосовно додат-кової емісії акцій для його збільшення.
З нерозподіленим прибутком пов’язані рішення з її інвестування на розширення основного капіталу, з довгостроковими зобов’язаннями — з фінансування позаобігових активів, а з короткостроковими — з формування оборотних активів.
Класифікацію управлінських рішень (фінансових та інвестиційних) ілюструють рис. 3.4 і 3.5.
Рис. 3.4 Класифікація фінансових рішень
Рис 3.5. Класифікація інвестиційних рішень
За
