«дійні корови» продовжують зберігати свої позиції для отри-мання максимального прибутку.

Отже, портфельний аналіз стратегії розвитку фірми дає змогу якнайкраще розподілити наявні матеріальні та фінансові ресурси на певних ринках і сегментах з урахуванням їхньої привабливості й конкурентоспроможності товару.

Рекомендації, отримані на основі методу портфельного аналізу, мають бути конкретизовані в стратегічних цілях підприємства. При цьому необхідно враховувати ту обставину, що надлишок товарів, які старіють, може призвести до складного для підприємства фінансового становища (навіть при тому, що поточні результати не дають для цього підстав). З іншого боку, надлишок нових товарів, а отже, і нових інвестиційних проектів може негативно позначитися на фінансовому становищі фірми. Тому її керівництво повинне в кожному конкретному випадку врахувати життєвий цикл товару, стан ринків з погляду конкурентності, кількість проектів і можливості інвестування.

Оскільки рекомендації зі стратегії, в основі яких лежить портфельний аналіз, мають загальний характер, підприємства аналізують сильні та слабкі сторони товарів, виготовлених ними й конкурентами. У подальшому, на основі отриманої інформації, можна оцінити конкурентну перевагу товару, запропонованого суперниками на ринку, визначити можливості підприємства в досягненні такої переваги за випуску товарів, сформувати необхідні заходи для нейтралізації конкурентних переваг своїх суперників.

У результаті базові стратегії розвитку підприємства будуть відрізнятися залежно від того, на які переваги вони спираються. Як правило, виокремлюють чотири стратегії маркетингу: проникнення на ринок; розширення ринку; розвитку товару; диверсифікації.

Стратегія проникнення на ринок може ґрунтуватися на інформації, що характеризує місію фірми, основні властивості товару та користь, яку він приносить покупцям, технологію виробництва, що забезпечує високу якість і надійність товару, виконан-ня властивої йому функції.

Стратегічних цілей проникнення на ринок може бути досягнуто як за рахунок розвитку первинного попиту, що властиво фірмам-лідерам, які більше всього виграють від розширення ринку, так і за рахунок збільшення своєї частки ринку залученням колишніх клієнтів, захистом свого становища на ринку та іншими заходами, що забезпечують поліпшення якості й зниження цін на товари або послуги, що надаються.

Стратегія розширення ринку формується для збільшення обсягу продажу за рахунок залучення товарів, які є, на нові ринки або їхні сегменти. При цьому особлива увага приділяється пошуку нових каналів збуту, франшизі, упровадженню в інші регіони країни або в інші держави.

Стратегія розвитку товару передбачає збільшення обсягу продажу за рахунок нових властивостей товару й розвитку товар-ної гамми, включаючи нові покоління й екологічно чисті модифікації товарів.

Основним напрямом реалізації вказаної стратегії є ефективна товарна політика та аналіз сегментації ринків з урахуванням конкуренції.

Стратегія диверсифікації частіше за все пов’язана з виходом фірми на нові ринки з новими товарами. Цю стратегію застосовують фірми, чиї виробничі можливості незначні й ринок товарів яких знаходиться на стадії спаду. Тому пошук способів розширення виробничих можливостей приводить часом до рішення випускати іншу продукцію.

Безсумнівно, стратегії диверсифікації найбільш ризикові та складні, оскільки підприємствам доводиться повністю оновлювати профіль виробництва й кадровий склад, проникаючи на нові для них ринки.

Стратегія диверсифікації може також бути захисним засобом за зниження попиту на традиційні товари. Переведення виробництва на випуск нових товарів — це один з можливих способів уникнення банкрутства.

Іноді фірма, щоб уникнути звинувачень у монополізмі, скорочує свою частку ринку підвищенням цін на товар і послугу, що пропонуються, знижуючи при цьому витрати на рекламу та стимулювання попиту. Таку стратегію прийнято називати стратегією демаркетингу.

Більшість розглянутих вище стратегій передбачають хороше знання ринку та його учасників.

4. Вимірювання та оцінка соціальних наслідків проекту

Соціальні наслідки в більшості випадків піддаються вартісній характеристиці та враховуються під час оцінювання загальних результатів проекту. Під час визначення комерційної та бюджетної ефективності проекту його соціальні результати не враховуються.

Оцінка соціальних наслідків проекту передбачає, що він відповідає нормам, стандартам і умовам дотримання прав людини, а також законодавству України. Проект має передбачати відповідність нормам забезпечення працівників гідними умовами праці й відпочинку, харчуванням, житловою площею й об’єктами соцкультпобуту. Ці питання самостійній оцінці не підлягають.

Основними видами соціальної оцінки проекту є:

У вартісній оцінці соціальних результатів ураховується тільки їхнє самостійне значення. Зміни витрат на виплату допомоги у зв’язку з хворобою та безробіттям і т. п. ураховуються в розрахунках ефективності в загальному порядку, а у вартісній оцінці соціальних результатів їх не беруть до уваги.

Вплив реалізації проекту на зміну умов праці працівників оцінюється в балах за окремими санітарно-гігієнічними та психофізіологічними елементами умов праці. Для оцінювання вдоволення працівників умовами праці можуть використовуватися також дані соціологічних опитувань. У випадку, якщо реалізація проекту приводить до зміни умов праці на сторонніх підприємствах (наприклад, на підприємствах, що споживають готову продукцію підвищеної якості), вплив цих змін ураховується в складі непрямого фінансового ефекту по цих підприємствах.

Реалізація проекту може бути пов’язана з необхідністю поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників, наприклад, через надання їм (безкоштовно або на пільгових умовах) житла, будівництво деяких (що датуються або самоокупних) об’єктів культурно-побутового призначення і т. п. Витрати на спорудження або придбання відповідних об’єктів включаються