— фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.
8. Політика негрошових виплат
Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілим спектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витрат може далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до пояснення характеристик цінних паперів взагалі.
9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів
Деколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.
4. Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій
Міжнародні фінансово-кредитні відносини—це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.
Міжнародні кредитні відносини — це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.
Міжнародний рух капіталу — це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.
Експорт капіталу — це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:
Експорт підприємницького капіталу - це довгострокові закордонні інвестиції.
Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.
Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
-- фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проекиів.
-- матеріальна допомога - це безплатна передача суб’єктами одних країн суб”єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
За принадлежністю капітал, що експортується ділиться:
1.Приватний капітал — експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.
2.Державний капітал — експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:
- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.
- отримання підприємницького прибутку.
- отримання процентів за позичковий капітал.
- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Користь від імпорту капіталу:
1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.
2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.
3.Підвищення рівня класифікації працівників.
4.Нові робочі місця.
5.Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.
6.Поповнення національного бюджету.
Шкідливий бік імпорту:
1.Можливе вивезення сировини.
2.Іноземне втручання у національну банківську справу.
3.Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.
4.Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.
5.Деякі втрати політичної свободи.
Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70 роки 20 ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.
Світовий ринок позичкових капіталів—система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторамирізних країн.
Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:
Світовий грошовий ринок—надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).
Міжнародні покупні Короткострокові
та платіжні засоби позики
Світовий ринок капіталів—надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.
Кредитний ринок Ринок цінних паперів
Ринок євровалют
Євроринок
Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:
1.Вкладники—населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.
2.Посередники(акумулятори і постачальники капіталу)—транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, ценральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.
3.Споживачі(позичальники)—ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів—відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.
Основні передумови формування фінансових центрів:
Високий рівень економічного розвитку країни.
Активна участь у МЕВ.
Розвинений національний ринок капіталів.
Ліберальне валютне і податкове законодавство.
Вигідне географічне розсташування.
Відносна політична стабільність.
Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.
Ядром світового ринку капіталів є Євроринок—це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як