З огляду на складність обігу цінних паперів, до інвестиційного процесу на розвинутих фондових ринках, як правило, може бути залучено до 10% населення країни. При цьому формування власників цінних паперів може відбуватися за так званими “англо – американською” або “німецькою” моделями. Різниця між цими моделями полягає у структурі власників: для англо – американської моделі характерна велика кількість власників пакетів цінних паперів; для німецької – концентрація власності великими банками. Україна вже майже десять років розбудовує ринок цінних паперів, залучивши до цього процесу половину свого населення. Проведення приватизації в Україні призвело до формування великої кількості власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості управляти належною їм власністю. Розпорошеність капіталу сприяла “неформальній приватизації з появою псевдовласників – осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями, використовують їхнє майно та доходи задля власного збагачення…. Ці та інші явища не можуть не дооцінюватися. Вони не лише спотворюють економічну систему, дискредитують політику реформ, а й обмежують можливості формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату, стримують вирішення визначального завдання ринкових перетворень - утворення самодостатніх механізмів економічного саморозвитку та самозростання (Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”)”.

Незважаючи на визначеність Президентом України, Парламентом і Урядом стратегічних напрямів розвитку фондового ринку, практичні кроки здійснюються, нажаль, хаотично за принципом “крок вперед два назад”. Держава, нажаль, ще не повністю визначилась, з яким фінансовим інструментом має справу. Уява переважної більшості громадян України про цінні папери лишилася на рівні знань про трьохвідсоткову облігацію. Натомість, багато фахових учасників ринку цінних паперів намагаються перекласти свої знання і досвід щодо грошового обігу на обіг цінних паперів. Фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України, не проводяться, бо немає ані замовника для такої роботи, ані координатора її виконання, ані локалізованої групи фахівців, здатної це виконати. Набагато приємніше вести розмови про успіхи іноземних фондових ринків і намагатися “впровадити” ці досягнення в Україні. Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба “прямого впровадження” іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій.

Доцільно, нарешті, коротко розглянути, з яким саме фінансовим інструментом доводиться мати справу. До появи цінних паперів у сучасному їхньому значенні боржник, привертаючи кошти кредитора, брав на себе визначені ним зобов'язання. Правові взаємовідносини кредитора і боржника оформлялися договором. Договір підтверджував, з одного боку, одержання боржником активів кредитора, а з іншого боку - зобов'язання боржника перед кредитором: право на частку в майні боржника, право на участь у керуванні корпорацією, право на одержання прибутку, тощо. Договірна форма оформлення правових взаємовідносин кредитора і боржника здійснюється в даний час у деяких господарських товариствах, окрім акціонерних. Вкрай низька оборотність такого договору як елемента зобов'язального права стала причиною появи цінних паперів - дискретного, однакового для всіх набувачів фінансового інструменту. З появою такого інструменту зобов'язальні права боржника (емітента цінних паперів) і кредитора (інвестора - власника цінних паперів) набули майнової форми правовідносин. Цінний папір стає майном і, отже, об'єктом цивільно-правових відношень. Правомірно говорити про право власності на цінний папір як на майно і про зобов'язальні права, що закріплені цінним папером.

Правові особливості цінного паперу роблять цінні папери відмінними від інших фінансових інструментів, наприклад, грошових коштів. Ця обставина вимагала створення в Україні абсолютно нової інфраструктури і формування відповідної облікової системи. Саме погляд на цінний папір як на майно та випливання з права власності зобов'язальних прав є суттєвою відмінністю принципів континентального від англосаксонського права, яке розглядає цінний папір в першу чергу як зобов'язання.

В Україні цінні папери можуть існувати в документарній формі - надруковані на папері та в бездокументарній формі, існуючих у вигляді електронних записів. Різні форми випусків передбачають і різні способи підтвердження права власності для власника цінних паперів. Крім того, цінні папери в документарній формі можуть бути іменними і на пред’явника.

Розглянемо детальніше цінні папери в документарній формі.

Найбільш яскравим прикладом сполучення зобов'язальних і майнових прав є цінні папери на пред'явника. Момент передачі цінних паперів на пред'явника як майна новому власнику є і моментом, коли зобов'язання емітента цих цінних паперів також переходять до власника цінних паперів. У даному випадку цінний папір як об'єкт майнового права є титулом власності. Однак немає відповіді на суто правове питання, що таке цінний папір як майно, якщо немає зобов'язань емітента або самого емітента. Облік зобов'язальних прав, що випливають із права власності на цінний папір, веде власник даного цінного паперу. Іншими словами, сам власник повинен знати коли отримувати дивіденди, коли влаштовуються загальні збори акціонерів тощо.

Отримавши цінні папери на пред'явника власник може їх зберігати на території України. Цінні папери “внутрішніх” емітентів на пред'явника мають також найбільш просте обертання за кордоном держави. Обіг цінних паперів на пред'явника, у випадку їхнього вивозу за