відкриття рахунку в цінних паперах), а також обмеження щодо права власності на ці цінні папери депонента”. Крім того, укладання договору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору (договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем) не може бути обумовлено відмовою депонента від якогось із прав, що надає цінний папір. Таким чином, зберігач надає послуги щодо зберігання цінних паперів власника й обслуговує обіг цінних паперів, виконуючи визначені дії (розпорядження) власника щодо цінних паперів.
Ці правові особливості істотно відрізняють українського зберігача (комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих, що належать йому цінних паперів, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах) від іноземного поняття “custodian”, який являє собою, як правило, фінансовий інститут, що забезпечує для власника зберігання цінних паперів і облік прав власності на цінні папери, а також здійснює свою діяльність в інтересах власника цінних паперів.
Право власності на бездокументарні або знерухомлені цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Облік прав власності на цінні папери зберігачем супроводжується також і зберіганням самих цінних паперів як об'єкта майнового права у виді записів на рахунках власників цінних паперів. Цінним папером у цих випадках є здійснений зберігачем обліковий запис на рахунку у цінних паперах власника. Класичне розуміння цінного паперу як паперового документа замінюється у зберігача електронним документом.
На відміну від реєстратора, зберігач є не тільки “свідком” наявності і характеру правовідносин, у які вступають суб'єкти цивільного обороту цінних паперів, але і “обліковцем” (“охоронцем”) власності - цінних паперів. Проте, на відміну від реєстратора, зберігач не видає новому власнику титул його власності - сертифікат цінних паперів, а лише підтверджує право власності на цінні папери випискою з рахунку у цінних паперах. Однак, якщо розглядати сертифікат іменного цінного паперу як документ, що підтверджує право власності, то в чому полягає відмінність сертифікату від виписки з рахунку у цінних паперах? Напевно, є необхідність вже визначити: що таке цінний папір, а що таке сертифікат. Це питання особливо важливо при встановлені вимог до друкування сертифікатів іменних цінних паперів. Визначившись з цим питанням, можливо вирішити й проблему забезпечення сертифікатами всіх власників цінних паперів.
Можливість відмови від титулу власності у вигляді сертифікату цінних паперів і облік прав власності в електронному вигляді дозволяє підвищити оборотоздатність цінних паперів. Саме це є головною причиною появи електронного обігу цінних паперів, а не зниження витрат на виготовлення “паперового” цінного паперу. Проблема зниження собівартості обігу бездокументарних цінних паперів у порівнянні з документарними достатньо складне. Але цю проблему цілком можливо розв'язати за допомогою економічного розрахунку. Вирішення цієї проблеми не завжди на користь бездокументарної форми випуску цінних паперів.
Кліринговий депозитарій, виконуючи найважливіші технологічні (розрахунково - клірингові, гарантійні функції) і правові (укладання договору з емітентом бездокументарних цінних паперів) функції в Національній депозитарній системі, відповідно до Закону не здійснює функцію підтвердження права власності на цінні папери. Операцією виключно зберігачів є підтвердження прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунках у цінних паперах.
Таким чином, укладання договорів щодо переходу права власності на знерухомлені чи бездокументарні цінні папери можливо як на території України, так і за її межами. Однак виконання таких угод і облік прав власності на цінні папери здійснюється у зберігача в Україні (малюнок 1).
Наявність у країнах (наприклад, в Україні) іменних цінних паперів і цінних паперів, випущених у бездокументарній формі накладає обмеження для виходу цінних паперів емітентів цих держав на іноземні фондові ринки. Таке обмеження зменшує обсяг можливих іноземних інвестицій в економіку України. Подолання цих обмежень здійснюється за рахунок застосування відповідних правових процедур і використання спеціалізованих фінансових інструментів.
Обіг цінних паперів українських емітентів на іноземних фондових ринках
Весь комплекс світових фінансових послуг грунтується на небаченій кількості і на величезній різноманітності фінансових інструментів та їх похідних, які істотно диверсифікують валютні, фінансові і кредитні ризики інвестиційної діяльності. При цьому виникає необхідність пошуку відповідних правових та технологічних рішень, що запобігають можливим втратам і прямим фінансовим збиткам.
Складні правовідносини, що супроводжують обіг цінних паперів, диктують необхідність розглядати способи обігу цінних паперів українських емітентів на іноземних ринках цінних паперів у першу чергу на основі їх юридичного аналізу. Такий “вихід” цінних паперів, як об'єкта цивільно-правових відношень, необхідно розглядати як із точки зору права власності на цінний папір, так і з точки зору зобов'язальних прав, закріплених цінним папером.
Вище було зазначено, що найбільш простий обіг цінних паперів “внутрішніх” емітентів за кордоном держави мають цінні папери на пред'явника. При цьому вивіз цінних паперів за кордон України регулюється валютним і митним законодавством.
Облік прав власності на іменні цінні папери у українського реєстратора або на бездокументарні чи знерухомлені цінні папери у українського зберігача знижує оборотність таких цінних паперів і може суттєво зменшити інтерес потенційних іноземних інвесторів. Як вище зазначалося, нерезидент хоче мати впевненість в захищеності своїх інвестицій. В першу чергу він довіряє законодавству своєї країни та встановленим звичаям торгівлі цінними паперами, до яких він звик і має відповідний досвід