На шляху до такого ринку необхідно вирішувати ряд проблем пов’язаних із забезпеченням розкриття інформації емітентам і професійним учасникам ринку та доступом до цієї інформації інвесторів, із створенням депозитарної та розрахунково-клірингової системи, підвищенням рівня організаційного оформлення ринку, розвитком інвестиційних інститутів.

Про сформовану модель українського ринку цінних паперів говорити зараз ще передчасно. Нині діюча модель – це скоріше проміжна модель, яка складається із суміші європейської моделі, в якій комерційний банк володіє великими пакетами акцій не фінансових підприємств, і моделі північноамериканської, яка зорієнтована на операції з цінними паперами за участю, насамперед, небанківських установ. Сьогодні українські комерційні банки мають переваги перед небанківськими фінансовими установами щодо здійснення операцій з цінними паперами. Більше того, існує небезпека охоплення банками всієї діяльності на українському ринку цінних паперів, що може призвести до утвердження монополізму у фінансовій сфері та накладання кредитних ризиків банків на інвестиційні ризики, що може зашкодити становленню ефективного ринку цінних паперів в Україні. Так, з більш як 850 дозволів на здійснення посередницької діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданих суб’єктам підприємницької діяльності, 121 – видано комерційним банкам, що становлять близько 15 % від загальної кількості дозволів.

Активність комерційних банків зумовлюється необхідністю створення установ, які за статутом належать до інфраструктури ринку цінних паперів. Це депозитарії та реєстратори іменних цінних паперів, юридично незалежні від емітентів. Створення цих установ є одним з першочергових заходів щодо забезпечення права власності на цінні папери, як основи для переходу до ринкової економіки.

На результати конкурентної боротьби між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами, безумовно, впливають заходи з формування українського ринку цінних паперів, що застосовуються державою.

Про теперішню слабкість відтворювальної функції корпоративного сектора свідчить те, що тільки 18 % акціонерних товариств України здійснили дві та більше емісій цінних паперів. З іншого боку, розширення участі комерційних банків у діяльності на ринку цінних паперів не підкріплюється зацікавленістю у фінансуванні корпоративного сектора економіки – довгострокові кредити банків складають лише 10 відсотків від загальних обсягів кредитування підприємницької діяльності.

Коли ж мова йде про загальні проблеми розвитку фондового ринку, то неможливо окреслити локальне коло проблем в статиці. Економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні, завжди накладають свій відбиток на динаміку процесів на фондовому ринку. Так, президентські вибори в жовтні 1999 р. стали суттєвим фактором падіння активності учасників ринку, оскільки навіть найбільш ліквідні цінні папери не обертаються при відсутності політичної стабільності в країні.

Одним з напрямків економічних реформ в Україні, а також важливим джерелом надходження коштів до бюджету є подальше здійснення приватизації, що потребує вдосконалення розвитку організованого ринку цінних паперів.

В числі причин, що гальмують розвиток вторинного ринку, є система оподаткування, яка робить невигідним працювати на вторинному ринку, особливо на біржовому, який є завжди більш організованим і прозорим з боку повноти відображення доходів, сплати податків з них, і гарантію клієнтам повної безпеки в розрахунках.

При таких обставинах аналогічні угоди, що укладаються на організованому вторинному ринку України, можуть бути збитковими в той же час як на досконалих світових ринках – прибутковими. Такі розбіжності пояснюються, головним чином, відсутністю державного мита на розвинутих фінансових ринках, втім, це пропонується запровадити в українську політику. Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку призведе до помітних втрат бюджету.

Уповноважена податкова політика покращує ділову активність учасників ринку цінних паперів. А якщо головні діючі особи фондового ринку – емітенти та інвестори перебувають під значним податковим тиском, то вони не зацікавлені в активізації своєї діяльності. Треба наголосити, що це суттєво впливає на випуск облігацій підприємств.

Такий спосіб залучення так званих “дешевих” коштів став неможливим внаслідок надмірного оподаткування. То як же роз’яснити власникам, чому дивіденди стали для них недосяжними, чому професійні учасники ринку не можуть активно розвивати свою діяльність, що так необхідна для формування інфраструктури фондового ринку? Для вирішення цієї проблеми комісія з цінних паперів та фондового ринку підготувала проект Закону України “Про внесення змін до закону України” “Про оподаткування прибутку підприємств”. Можливо прийняття цих змін до закону дасть змогу більш інтенсивно розвиватися фондовому ринку України і виконувати важливу функцію по залученню внутрішніх та іноземних інвестицій, що сприяли пожвавленню національної економіки.

Одним із факторів створення фондового ринку є інформаційна відкритість та прозорість (створено Центр громадської інформації, де можна отримати інформацію, яка надходить від емітентів). Проте, не всі емітенти оперативно надають потрібну інформацію [12, с. 16].

Якщо ці питання вирішити, то це прискорить розвиток організованого фондового ринку в Україні, що, в свою чергу, позитивно вплине на масовий вияв довіри до українських цінних паперів, на їх ліквідність, капіталізацію ринку, сприятиме збільшенню доходів до бюджету, прискоренню приватизаційних процесів, виведенню із кризи су економіки України.

1.4 Правове забезпечення функціонування

ринку цінних паперів.

Механізм законодавчого регулювання ринку цінних паперів в нашій країні – це багаторівнева ієрархічна структура, в основі якої знаходиться Конституція України.

Зокрема, в статті 92 передбачено, що “засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків” встановлюються виключно законами України.

За роки незалежності в Україні формується законодавство з питань ринку цінних паперів. І тепер існує більше 80