Реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, незалежно від суми емісії, здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України. Реєстрація повинна бути проведена не пізніше 30 днів з моменту подання необхідних документів. Орган, який реєструє випуск інвестиційних сертифікатів, зобов’язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів може бути в разі порушення встановлених правил реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів або невідповідності поданих документів вимогам законодавства.

При реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів емітенту присвоюється реєстраційний номер. Після реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів емітенту видається Свідоцтво про реєстрацію інвестиційних сертифікатів.

Реформування власності супроводжується структурною перебудовою економіки і викликає створення фондового ринку як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний перелив коштів у формі цінних паперів.

Реалізація прав власності громадян України значною мірою залежить від ефективності роботи суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, де перерозподіляють фінансові ресурси за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, консультаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, винятковим або переважним видом діяльності.

Дрібний або некваліфікований інвестор приймає рішення про інвестування за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів, провідне місце серед яких займають інвестиційні (взаємні) фонди.

Про обсяги та масовість здійснення операцій зі спільного інвестування на фондовому ринку України свідчать такі дані: загальний обсяг емісій інвестиційних сертифікатів на 01.01.2000 року складав 1,47 млн. грн., кількість інвестиційних фондів, які займаються цією діяльністю – 180, інвестиційних компаній – близько – 160. тенденція до їх зростання залишається. Якщо ж підсумувати основні надбання спільного інвестування, то вони такі:

сприяння створенню нагромадженню капіталу;

підвищення ефективності процесів приватизації;

перетворення складних інвестиційних рішень у більш прості для дрібних інвесторів з одночасним здійсненням зменшення ризику;

сприяння залученню іноземного капіталу у вигляді інвестицій;

ефективний перелив капіталу між галузями господарства з метою стимулювання діяльності підприємств.

Спільне інвестування має не тільки позитивні моменти, але і ряд негативних, до яких можна віднести непрозорість ринку цінних паперів на перших стадіях розвитку і досить часті випадки некомпетентності працівників інституційних інвесторів, які займаються питаннями спільного інвестування, шахрайські дії керівництва зазначених установ та інше. До об’єктивних факторів, які не сприяють розвитку спільного інвестування в Україні належить: недосконалість чинного законодавства щодо цінних паперів, невизначеність особливостей ведення бухгалтерського обліку, що призводить до неправильного відображення фінансового стану задіяних інвесторів, а іноді й до перекручення фінансових результатів та подвійного оподаткування доходів від спільного інвестування.

Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і, відповідно, на розміри коштів, які залучаються. Ліквідність та прозорість цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору.

Основними напрямками розвитку спільного інвестування є створення надійного захисту прав інвесторів і умов для прозорості та ліквідності ринку цінних паперів.

Як видно із приведеного аналізу, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії відіграють важливу роль у функціонуванні фондового ринку України. До об’єктів інвестиційної діяльності в Україні відносяться такі майнові та інтелектуальні цінності, які мають обіг на ринку:

грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності);

нематеріальні активи у вигляді прав ,які витікають із авторських прав, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;

сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

право користування землею, водою, ресурсами.

В окремих випадках до цієї сукупності відносять також “фінансові права”, які витікають із взаємозв’язків інвестицій та державного регулювання умов інвестиційної діяльності, зокрема, з початково-амортизаційної політики. Це має місце при наданні ставки інвесторам шляхом зниження ставки податку на прибуток, або встановлення пільгових норм амортизаційних відрахувань у вигляді “прискорення амортизації”.

Розглядаючи суб’єкти інвестиційної діяльності, необхідно зупинитися на ролі держави у їх формуванні.

Держава як учасник інвестиційної діяльності.

Держава в ринковій економіці може виступати, як у ролі інвестора, так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність, як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інститути: органи виконавчої влади, Національний банк України, Фонд державного майна, інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, державний Антимонопольний комітет, органи державного Арбітражного суду тощо.

В міру зниження дефіциту бюджету і, як наслідок, активізації інвестиційної діяльності, держава може інвестувати кошти в розвиток виробництва, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон’юнктурою, що склалася, тобто держава в цьому випадку діє, як рядовий інвестор, вкладає кошти з надією отримати доходи в майбутньому використовуючи їх для розширеного відтворення та соціального захисту населення. Така спрямованість державних інвестицій в цілях структурної перебудови економіки себе виправдовує в перехідному періоді.

Інвестиційні вкладання можуть здійснюватися державою на паритетних правах з іншими інвесторами, включаючи іноземних.

В міру розвитку ринкових відносин та стабілізації економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть поступово звужуватись, що дозволить їх більше зосередитися на методах опосередкованого впливу на цей процес. Світовий досвід дає для розгляду широке коло різноманітних форм опосередкованого впливу держави на інвестиційну діяльність.

Основними з них є такі: державне кредитування, державні позики, роздержавлення та приватизація, податкове регулювання, амортизація, податкове регулювання, амортизаційна політика, державний лізинг, ліцензування та квотування, антимонопольні заходи, стандартизація та інші форми. Методи опосередкованого впливу держава реалізує через свої структури, як учасник інвестиційного процесу.

В міжнародній практиці захист державою національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних