Небанківські і банківські фінансово-кредитні заклади можуть об’єднуватися в корпорації та консорціуми, залучаючи таким чином величезний інвестиційний капітал і здійснюючи спільну інвестиційну діяльність.

Функціональні учасники інвестиційного процесу.

Самими поширеними функціональними учасниками інвестиційного процесу вважаються:

- фірми-ріелтери – це фірми-посередники по торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють на комісійній основі за договорами з продавцями нерухомості. Плата за послуги фірми в більшості випадків коливається від 3 до 10 відсотків від суми угоди в залежності від складності об’єкта та кон’юнктури ринку нерухомості. Законодавством багатьох країн не передбачається обмеження розміру комісійних, тому максимальні відсотки в ряді випадків можуть бути значно вищими. Як правило, в договорах з власником нерухомості передбачаються строки реалізації об’єкта, в Україні ж попит на нерухомість не вивчений, а тому строки її реалізації встановити важко. Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні договори на продаж нерухомості, щоб комісійні не отримала конкуруюча фірма. В Україні створено Асоціацію ріелтерів, функції якої поки що зводяться до методичної організації сертифікатних курсів для своїх членів. В майбутньому розвиток цього дуже важливого елементу інфраструктури ринку інвестиційних товарів вимагає створення комп’ютеризованої інформаційної мережі, участі ріелтерів у процесі приватизації, реалізації не тільки жита, але й промислових та інших об’єктів.

Різноманітне коло послуг інвестору надають інжиніринго-консалтингові фірми.

- Інжиніринго-консалтингові фірми - це такі фірми, які розробляють на договірній основі різного роду документацію: інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну тощо. Вони накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об’єктів на галузевих, територіальних та міжрегіональних рівнях конкуренції, нормативи, технічні умови здійснення будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари, публікують цю інформацію в періодичних довідниках. Інжинірингова фірма намовлення окремого інвестора дає техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати супроводження (моніторинг) проекту, авторський та технічний нагляд за його виконанням. Будівельно-монтажні роботи ведуть широко-спеціалізовані будівельні фірми, які виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом: проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних та інших і здають інвестору готовий проект (об’єкт). На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Фірма девелопер – юридична особа, яка бере на себе функції управління та відповідальності за повну реалізацію інвестиційного капіталу. Така фірма звичайно здійснює самостійно пошук найбільш оптимального місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуатацію, вона може стати компаньйоном інвестора. Як правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 відсотків від загальної суми інвестицій. В договорі з девелопером також передбачаються умови, згідно з якими інвестор може відмовитись від проекту. А фірма-девелопер стає його власником і відшкодовує інвестору збитки за неотримані прибутки.

Індивідуальні вкладники чи споживачі.

Індивідуальні особи представляють собою фізичних осіб, які спроможні в процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати зобов’язання (стосовно надання інвестиційного капіталу, його використання та виконання зобов’язань у цьому аспекті).

Індивідуальні вкладники намагаються отримати дохід від інвестицій з найменшим ризиком (це можуть бути інвестиції в підприємства, фірми, цінні папери тощо). Окремі особи, що виступають споживачами, намагаються використати позичений капітал з максимальною користю для себе, створюючи таким чином умови для максимального задоволення потреб постачальників інвестиційного капіталу. При цьому інвестори (постачальники) вкладають кошти, враховуючи безпечність, дохідність, зростання та ліквідність вкладів.

Тому, основним завданням суб’єктів інвестиційної діяльності треба вважати правильне оцінювання співвідношення ризикованості проектів і очікуваної їх прибутковості. Тому однією з основних проблем в сучасній теорії інвестицій є ефективне формування і стратегія управління інвестиційним портфелем. Інвестиційний портфель представляє собою сукупність різноманітність активів суб’єкта інвестування, які формуються згідно з його інвестиційною політикою.

Існують різні теорії портфелів. Одні дослідники називають інвестиційним портфелем лише сукупність коштів вкладених в цінні папери. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі цінних паперів. При цьому портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Теорія “портфеля” розроблена американським вченим Г. Марковичем. Згідно з цією теорією інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність, саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються, як очікування майбутніх доходів.

При вкладанні коштів у цінні папери кожний інвестор намагається отримати максимальну прибутковість портфеля, однак дохід завжди буде пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор. Тому дуже важливо знайти найбільш сприятливе поєднання цих двох факторів.

Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися, як фіксовані та змінні (керовані). Фіксований портфель – це сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення цих облігацій визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору досить високу безпечність, але в той же час не дає значних доходів.

Тому інвестори, як правило, формують змінний портфель цінний паперів, яким вони можуть керувати у відповідності з своїми інвестиційними цілями. Провідними принципами такого формування є прибутковість, безпечність, зростання та ліквідність вкладів. Управління портфелем цінних паперів включає в себе планування, аналіз та регулювання його складу з метою досягнення інвестиційних цілей. В залежності від цього можна класифікувати портфелі цінних паперів. Якщо інвестор за головну ціль ставить отримання максимального прибутку, то він формує портфель із низько ліквідних