Важлива ознака цінних паперів – їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідальною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів – це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншою виду того самою або іншого емітента (у разі реорганізації першою) [21, с. 212-214].

За ознакою території обігу цінних паперів вони звичайно поділяються на три групи: регіональні (облігації місцевих органів самоуправління), національні (папери внутрішнього фондового ринку), міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших держав).

За місцем реєстрації офісу емітента цінні папери поділяються на вітчизняні та іноземні. До іноземних належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами України і випуск яких (паперів) зареєстровано в інших країнах. В Україні практикується (і це передбачено законом) обертання так званої депозитної розписки, котра є похідним цінним папером, випущеним емітентом, якого зареєстровано в Україні. Цією розпискою уряд засвідчує право власності інвестора на цінні папери іноземних інвесторів.

Наявність міжнародних цінних паперів пояснюється інтернаціоналізацією ринку цінних паперів. До таких, зокрема, належать євро ноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні. Номінальна і ринкова ціни єврооблігацій виражаються в іноземній валюті, переважно в доларах США.

Форма документів, у які “одягнуто” цінний папір, є дуже різноманітними: це й окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп’ютері. В загальному вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну. Документарна – це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред’явлення сертифіката, а в разі депонування такого – за записом у рахунках депо. Бездокументарна – форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо (рахунок депо – це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів – депозитарія, необхідна для виконання договору депо з депонентом) [35, с. 46].

Запровадження електронної техніки уможливлює відмову від традиційного друкування цінних паперів на дорогих бланках з водяними знаками. На зміну традиції приходить запис на магнітних носіях інформації (стрічці, дискетах).

У багатьох країнах з’явилася реальна можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх “паперового” (документарного) виду. Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Але ще досить складно обійтися без “фізичного” паперового документа і така система під силу тільки країнам з високою культурою. Наприклад, у Швеції вже кілька років тому припинили виготовлення цінних паперів у “паперовій” формі.

У Німеччині практикується “проміжний” стан щодо переходу до повністю електронного обігу цінних паперів: з одного боку, облік цінних паперів здійснюється в комп’ютерних системах і перехід цінних паперів фізично з рук у руки вже зник, а з іншого – акціонери досі мають право вимагати від емітента видачі “паперової” акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі – в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депонується в депозитарії [30, с. 118].

Різні види цінних паперів мають різний рівень надійності. Це послужило причиною розподілу їх на високоякісні (з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цінних паперів за старшинством: на першому місці – акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому – державні облігації; на третьому – облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому – похідні фінансові інструменти.

З фактором надійності зв’язано цілу низку класифікаційних ознак. За видами забезпечення цінні папери підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікуються цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під дохід від проекту. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяються на гарантовані зобов’язання і реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів впливають також різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент і аваль. Індосамент – передатний напис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль – письмове поручництво, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування: цінні папери забезпечені й незабезпечені.

Можна згадати й інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів. Наприклад, одні цінні папери можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні); а інші – тільки юридичні, у зв’язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів. Крім цього, існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, і ті, що не реєструються. За формою випуску – цінні папери, які підлягають приватному (без публічного оголошення). За способом розповсюдження – до безпосередньо розповсюджуваних і до розповсюджуваних тільки через дилерів. Існують три групи цінних паперів, зв’язаних із наявністю і видом їхнього викупу (відкликання) емітентом: папери з можливістю викупу всього випуску,, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні папери, що індексуються і не індексуються, коректуються і не коректуються, папери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються й неоподатковуються, навіть такі папери, як платні (котрі купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні).

Кількість типів, видів, різновидів