Термін “вторинний ринок”, як правило, застосовується у відношенні до цінних паперів, що перебувають в обігу. Він не застосовується по відношенню до цінних паперів закритих випусків. Головна функція даного ринку полягає в тому, щоб постійно створювати та зберігати можливість для потенційних інвесторів – придбання у власність цінних паперів. Вторинний ринок формується на основі активної взаємодії посередників з інвесторами та між собою. Від стану цієї взаємодії залежить стан ринку цінних паперів в цілому. На вторинному ринку потенційні інвестори мають можливість зробити вибір відносно того, які саме цінні папери доцільно придбати, за допомогою яких краще здійснити в них інвестування. На зазначеному ринку інвестор також має змогу здійснювати продаж власних цінних паперів у вигідний йому час. Перераховані елементи інвестиційної діяльності мають важливе значення для інвесторів, а також для емітентів [7, с. 17].

Поділ ринку цінних паперів на “первинний” і “вторинний” є найбільш поширеним. Але іноді в іноземній літературі можна зустріти поняття “третинного” і “четвертинного” ринків. Але, за змістом, цими термінами називають деякі способи вторинної торгівлі цінними паперами. В США, наприклад, про третинний ринок мова йде в тих випадках, коли купівля і продаж цінних паперів, які котируються на фондовій біржі, здійснюються на позабіржовому ринку, а четвертинним ринком називають торгівлею цінними паперами без участі посередників, учасниками якої в більшості випадків є інституційні інвестори.

Вторинний ринок цінних паперів завжди представляє собою складну і різноманітну сукупність різних систем взаємодії. Тобто система вторинного ринку складається з ряду підсистем, які, по суті, є повними системами торгівлі цінними паперами. По відношенню до останніх, вторинний ринок є більш широкою системою. Одночасно він є менш широкою системою у порівнянні з ринком цінних паперів. До числа підсистем вторинного ринку відносяться біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів [№ 5, с. 113].

Таким чином, формування і розвиток вторинного ринку цінних паперів сприяє: по-перше, розвитку відносин власності (цінні папери переходять у власність від одного суб’єкта ринку до іншого); по-друге, переливанню капіталу з однієї сфери діяльності в іншу, що пояснюється зміною права власності на цінні папери; по-третє, формуванню цивілізованого та сучасного ринку цінних паперів (на світових ринках вторинний обіг значно переважає первинний); по-четверте, розширенню фінансового ринку, роблячи його набагато динамічнішим (за незначні проміжки часу шляхом випуску цінних паперів акумулюються величезні фінансові ресурси); по-п’яте, розширенню кола учасників ринку цінних паперів, що підвищуватиме його професійний рівень; по-шосте, одержанню державою додаткових коштів, які можуть бути використані в загальнодержавних цілях; по-сьоме, створенню можливостей для підвищення ліквідності не лише цінних паперів, які знаходяться в обігу, а й економіки країни в цілому.

В сьогоденні держава відіграє визначальну роль у всіх сферах життя: політичній, господарській, соціальній, фінансовій. Головним мотивом активізації діяльності держави на ринку цінних паперів є складна ситуація з дефіцитом державного бюджету, що є характерним практично для всіх постсоціалістичних країн. Для держави ж найбільш безпечним методом покриття бюджетного дефіциту є емісія своїх цінних паперів, які найчастіше розміщуються серед інвесторів на досить привабливих умовах і які відразу потрапляють на вторинний ринок. Такими цінними паперами в Україні є облігації внутрішньої державної позики, хоча державою здійснюється також випуск казначейських зобов’язань.

Досвід, інших країн свідчить, що кожна держава є великим позичальником на ринку капіталів, основна маса яких у сучасній економіці базується на вторинному ринку. І якщо на початку століття частка держави складала на ринку капіталів 5-8 відсотків, то тепер вона позичає для своїх потреб від 35 до 40 відсотків ресурсів ринку (ця цифра характерна лише для найбільш розвинених країн, для інших вона складає 15-20 відсотків).

Державні цінні папери нині слід вважати одними з найбільш надійних, з мінімальним ризиком фінансових активів, що дає змогу державі залучати для свого функціонування значний капітал. Держава може стимулювати розширення ринку цінних паперів (в Україні це можуть бути облігації) шляхом надання податкових пільг, створення держателями спрощеного доступу до ринку, а в окремих випадках – відміни комісійних, що отримуються посередниками. Так, на Лондонській фондовій біржі відмінені комісійні на угоди з державними цінними паперами на суму до 1 млн. фунтів стерлінгів. Запозиченню коштів також сприяє урізноманітнення видів державних цінних паперів.

Одним з найбільш поширених інститутів, через які держава здійснює розміщення своїх цінних паперів, є фондова біржа. На фондових біржах здійснюється як первинне, так і вторинне розміщення цінних паперів, у тому числі й державних. Але в різних країнах фондовій біржі відводиться різна роль. У тій же Великобританії, обіг державних цінних паперів складає більше 60 відсотків від усього обігу біржі. Кількість здійснених операцій з державними цінними паперами становить тільки 10 відсотків у їх загальній кількості, що свідчить про масштабність продажу державних облігацій. У США, навпаки, обіг державних цінних паперів здійснюється, в основному на позабіржовому ринку (міжбанківському, дилерському). Основними держателями державних цінних паперів у США є інституційні інвестори, тоді як індивідуальні інвестори відіграють незначну роль [30, с. 205-207].

В Україні розміщення державних цінних паперів (зокрема, облігацій внутрішньої державної позики) здійснюється як на біржовому (за участю Української фондової біржі), так і на позабіржовому (за участю Позабіржової фондової торговельної системи) ринках.

Останнім