Індекс ПФТС визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) як єдиний індекс для використання цією організацією для моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. З початку існування індексу ПФТС — 1 жовтня 1997 р. — він поступово знизився із 100 до 21.62 од. До початку жовтня 1998 р. причиною була світова фінансова криза, що змусила нерезидентів, що домінували на ринку акцій в Україні, репатріювати свої капітали, що природньо, катастрофічні зменшило обсяг ринку. Очевидно, що крім світової кризи було достатньо причин внутрішнього характеру: несприятливий політичний фактор, відсутність перспектив на суттєві економічні реформи, відсутність економічного зростання, криза фінансової системи внутрішнього походження, виснаження внутрішніх інвестиційних ресурсів та ін.

В квітні 1998 р. Україна як ринок, що розвивається, була включена до системи індексів МФК, і до індексу IFC Frontier. Дані для обчислення індексу грунтуються на результатах торгівлі в ПФТС і включили до себе 17 українських корпорацій із загальною капіталізацією у 668 млн. дол. США, що в обсязі ВВП країни становить 1.38%. Значення цього показнику навіть серед країн, що розвиваються в середньому становило близько 30%. В розрахунок капіталізації не приймалися акції, які належать державі. Якщо враховувати великі частки держави в енергогенеруючих підприємствах і ті, що блокують в багатьох інших, очевидним стає занижений рівень капіталізації. Ринкова капіталізація цих підприємств, розрахована на весь статутний фонд, і склала б майже 5 млрд. дол. Цікавий той факт, що частка акцій цих підприємств в обсязі торгів в ПФТС становила в першому півріччі 1998 р. від 93 до 62%. Це свідчить про високу концентрацію ринку акцій в Україні та є показником нерозвинутості ринку і слабкої економіки. Тому початок приватизації крупних підприємств може сильно змінити галузеву структуру торгівлі.

Завдяки ринку з'явилася можливість розміщення акцій деяких українських емітентів крізь депозитарні розписки на західних ринках.

Ринок дав можливість розрахувати загальноприйняті фондові індекси по найбільш ліквідним акціям. Так, індекс Р/Е для 17-ти підприємств, зазначених вище, склав за 1997 р. в середньому 2-8 од., в той час як цей коефіцієнт на розвиненому ринку становить як мінімум 10-12 од. Щоправда, тут існує багато ньюансів, пов'язаних зі державними відмінностями в бухгалтерському обліку, в доступності акцій, в ступені ризику. Безумовно, спираючись на аналіз українських бухгалтерських форм звітності, не можна достовірно оцінити підприємство. Неадекватність, абсолютна недостатність бухгалтерської інформації робили ринок неповоротким, що придавало особливу цінність інсайдерській інформації. Тому більш реальний в умовах України індекс P/S, бо обсяг продаж є більш реальною величиною у порівнянні з бухгалтерським прибутком. Довіра інвесторів, в основному іноземних, до цього коефіцієнту підтверджується і статистично — відхилення значень цього коефіцієнту по найбільш ліквідним акціям менші, аніж у Р/Е. Середнє значення цього коефіцієнту по відзначеним вище 17-ти підприємствам знаходиться в 1997 р. в межах 0.3-0.5.

На динаміку торгів акціями впливав досить ємкий ринок ОВГЗ як альтернативний шлях інвестування «коротких» грошей. Наприклад, падіння доходності ринку ОВГЗ на початку 1998 р. призвело до зростання обсягу торгів акціями в системі ПФТС з 28.8% в січні до 69.77% в квітні.

Однак, незважючи на присутність іноземного капіталу та наявністі торговельної системи, ринок акцій в Україні тяжко було назвати таким із-за його низької ліквідності, тобто можна лише констатувати факти угод з акціями, але казати про ринок було б не зовсім вірно. Більш-менш ліквідними можна було назвати лише акції декількох емітентів в окремі періоди, при цьому їхня ліквідність була достатньо умовна, залежала від багатьох факторів, в окремі періоди була відсутньою і т.д. Тому український ринок акцій з самого початку не сприймався поважними іноземними портфельними інвесторами як сферою прикладання більш-менш значного капіталу.

Ринок акцій, що існував в Україні, представляв собою в основному спекулятивні угоди — просту зміну акціонерів, без політики емітента на використання цього ринку з метою залучення грошей, тому його стан ніяким чином не відбився на розвитку виробництва. Без цієї політики ринок акцій взагалі неможливий, бо це необхідна передумова становлення публічних корпорацій. Об'єктивною причиною цього стало, по-перше, те, що основа цінності акцій — реальні інвестиційні можливості — у українських корпорацій в існуючих економічних і правових умовах дуже низькі і ризиковані, по-друге, те, що фінансовий ринок України дуже вузький і деформований державними позиками. Суб'єктивна причина — той фактор, що менеджмент корпорацій не враховував акції як інструмент фінансування, ставлячись до нього виключно як до феномену власності.

Загальна причина — перехідний, характер економіки, що призвів до невідповідності структур планової, і ринкової економіки, внаслідок чого чисельні підприємства виявилися неефективними чи просто не сприйнятими ринком.

Для українських акціонерних товариств актуальним є не завдання оперативного фінансового менеджменту — зняття вершків від діяльності інвесторів-спекулянтів, не організація управління ліквідністю і курсом акції, в тому числі через депозитарні розписки, звітність, індекси, а завдання стратегічного фінансового менеджменту — знаходження стратегічного інвестора.

На основі викладеного можна зробити наступні висновки:

1. Ринок акцій був створений іноземними та нечисленними українськими інвесторами з метою контролю за певними ринком українських підприємств і діями спекулянтів акціями.

2. Єдиним фактором, здатним у нинішній час зробити стабільним ринок акцій в Україні, є розмір і періодичність виплати дивідендів.

3. В Україні немає в завершеній формі інституту акціонерної власності, що в нинішній час не зовсім ефективна в основному з причин низького інвестиційного потенціалу колишніх державних підприємств. Тому