Якщо проводити аналогію між бюджетуванням капіталу та інвестиційним портфелем, то в ідеальному варіанті бюджетування капіталу зводиться до ранжирування всіх інвестиційних пропозицій у порядку зменшення їхньої дохідності й вибору комбінацій інвестиційних пропозицій, яка б забезпечувала бажану сукуп-ну дохідність за наявності обмежень за рівнем ризику й обсягах доступних фондів. Розроблені й значно доопрацьовані за останні двадцять років концепції значною мірою покладаються на теорію інвестиційного портфеля як за оцінки ризику, так і в порівнянні між дохідністю інвестицій і вартістю капіталу, який забезпечує їх.

Ефективний аналіз капіталовкладень потребує чіткого усвідомлення того, як багато змінних величин необхідно взяти до уваги. Для того щоб отримані результати були точними й потрібними, необхідно спиратися на певні базисні положення:

Визначення проблеми. Будь-яка оцінка починається з чіткого визначення того, що повинна дати дана інвестиція. Ретельне ви-вчення проблеми, яка має розв’язуватися через реалізацію певного інвестиційного проекту та визначення можливих альтернатив відносно інвестиційного проекту, що планується, є найважливішою передумовою для правильного аналізу.

У більшості випадків існують два або три способи досягнення цілі інвестицій. Ретельний аналіз специфічних обставин може виявити більшу кількість рішень. Наприклад, рішення відносно заміни застарілого обладнання в кінці строку його експлуатації, на перший погляд, припускає однозначну відповідь — «так» або «ні».

Найбільш наочний альтернативний варіант, як і в будь-якому іншому випадку, — нічого не робити (тобто продовжувати завантажувати обладнання, поки його не спишуть). За таких обставин поточні витрати значно перевищать витрати на придбання нового обладнання. Хоча існують і не такі очевидні альтернативи. Можливо, підприємству варто взагалі припинити випуск певного виду продукції. Такий варіант вибору принаймні варто розглянути. Докази, які стоять за цим радикальним припущенням, прості. Наприклад, висока ефективність нового обладнання здатна підняти прибутковість продукту від низького рівня до середнього. Насправді ж для компанії можуть існувати такі інші альтернативи, які дадуть більший прибуток на вкладені фонди. Іншими словами, у разі заміни варто підрахувати витрати, що включають в себе дохід, який могли принести ресурси за найбільш вигідного їх альтернативного використання. Якщо прийнято рішення щодо продовження випуску продукції, для керівництва існує ще кілька альтернатив. Серед них, наприклад, заміна обладнання таким самим або потужнішим, більш автоматизованою моделлю, чи заміна на обладнання, що використовує інші технологію та виробничий процес. Рис. 1.3 демонструє основні варіанти вибору такого капіталовкладення, як заміна обладнання.

Рис. 1.3. Альтернативи інвестиційних рішень

Природа інвестицій. Більшість капіталовкладень незалежні одне від одного. Це значить, що рішення відносно вибору одного капіталовкладення не заважає вибрати й будь-яке інше, звісно, за наявності коштів. У цьому сенсі їх можна розглядати як портфель альтернатив. Аналіз і висновки для кожного з прийнятих рішень будуть відносно незалежними від майбутніх і минулих капіталовкладень.

Проте в практиці інвестування обставини можуть скластися так, що інвестиційні проекти починають настільки конкурувати між собою за своїми цілями, що вибір на користь одного заважає вибору іншого. Так трапляється, коли розглядаються два можливі способи вирішення однієї проблеми. Такі інвестиційні проекти називають взаємовиключними. Значення такої умови стає очевидним у разі обговорення критеріїв оцінки економічної привабливості. Аналогічні обставини можуть також виникнути тоді, коли керівництво установлює жорсткий ліміт витрат, який часто називають встановленням «раціону» капіталовкладень. Це заважає інвестувати деякі цінні проекти, оскільки рішення про реалізацію інших проектів уже було прийнято.

Інший тип інвестицій стосується послідовних витрат, що здійс-нюються додатково до початкового вкладення. Будь-які капіталовкладення у споруди й обладнання звичайно несуть у собі додаткові майбутні витрати на підтримання їх у робочому стані, удосконалення та часткову заміну протягом кількох років у майбутньому. Такі витрати, на які підприємство саме себе прирікає, варто розглядати вже на першій стадії прийняття рішення. Якщо цього не зробити, то такий проект буде виглядати привабливішим ніж простіші проекти. Навіть більше, керівництво може потрапити в пастку, схвалюючи неочікувані майбутні витрати на підставі того, що виділення додаткових фондів обґрунтоване, адже проект уже вибрано.

Оцінки майбутніх витрат і вигод. Економічні розрахунки, які використовуються для обґрунтування, повинні спиратися на проек-ти та прогнози майбутніх доходів і витрат. Припущень, що умови та досвід минулого (наприклад, операційні витрати та ціни на продукти) залишаться незмінними й будуть прийнятними відносно нового проекту, недостатньо. Якщо це здається очевидним, то виникає бажання екстраполювати умови минулого замість ретель-ного прогнозування варіантів можливого розвитку ситуації. Минуле, у кращому випадку, є грубим наближенням, а в гіршому — воно несуттєве для аналізу.

Успіх інвестицій на період 25, 10, 5 і навіть 2 роки залежить від майбутніх подій та їх невизначеності. Це змушує прогнозувати ймовірні зміни теперішніх умов за всіма суттєвими змінними аналізу. Якщо потенційні відхилення значні, корисно провести аналіз за умов реалізації різних варіантів припущень, перевіряючи таким способом чутливість кількісних результатів до зміни окремих змінних (обсягів продажу, ціни, вартості основних компонентів, сировини).

Невизначеність майбутніх умов, яка впливає на інвестиції, — це ризик невідповідності очікуванням і отримання недостатнього економічного прибутку або навіть збитку, де ризик являє собою функцію від відносної невизначеності основних змінних інвестиційного процесу. Ретельний аналіз і дослідження часто допомагають знизити діапазон помилок у припущеннях щодо обставин, на яких базується