Зміна питомої ваги окремих інструментів інвестування могла бути викликана очікуванням зниження інфляції, що, у свою чергу, приведе до зростання курсу акцій та облігацій поряд зі зниженням дохідності операцій з нерухомістю. Отже, така система дає змогу отримати більшу віддачу в нових ринкових умовах.

Тактичний метод розміщення активів. Це спеціальний підхід, який використовує ф’ючерси на фондові індекси та процентні ф’ю-черси для зміни схеми розміщення активів у портфелі. Коли акції здаються менш привабливими, ніж облігації, потрібно продавати ф’ючерсні контракти на фондовий індекс і купувати ф’ючерсні контракти на облігації. І навпаки. Оскільки, щоб дати необхідний ефект, ця техніка повинна спиратися на великі портфелі й кількісні методи, вона, як правило, властива тільки інституційним інвесторам.

Система стратегічного управління дає змогу сформулювати глобальні цілі розвитку фірм, позицію менеджерів, оперативно пристосовуватися до змін ринкового середовища.

Стратегічне управління інвестиціями в цінні папери передбачає виконання таких функцій:

1. Оцінка інвестиційної привабливості цінних паперів.

2. Розроблення рейтингів, прогнозування стану ринка в цілому,
а також його сегментів у галузевому й регіональному масштабах.

3. Аналіз ринку альтернативних вкладень.

4. Аналіз ринкового середовища, сильних і слабких сторін основних конкурентів, їхньої частки на ринку.

5. Пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційних клієнтів.

6. Динамічне відстежування кон’юнктури ринку.

З огляду на специфіку роботи інвесторів на ринку цінних паперів і практику стратегічного управління, цілі інвесторів можна подати так, як це показано в табл. .4.

Таблиця 11.4

СТРАТЕГІЇ ІНВЕСТУВАННЯ В ЦІННІ ПАПЕРИ

Мета стратегічного інвестора | Мета портфельного інвестора

Збереження та перерозподіл власності придбанням контрольних паперів акцій | Захист приватних інвестицій від інфляційних процесів

Участь в управління підприємством за рахунок придбання крупних або блокуючих пакетів | Збереження або приріст капіталу інвестора

Забезпечення доступу до дефіцитних видів продукції (послуг) | Отримання регулярного й постійного доходу

Стратегічні інвестори ставлять за мету отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства, а не прибутку від володіння акціями.

Ступінь впливу на діяльність акціонерного товариства залежить від кількості акцій, якими володіє інвестор. Стратегічний інвестор зацікавлений у придбанні достатньо великого пакета (як мінімум 25щоб успішно впливати на стратегічно важливі рішення, пов’язані зі зміною статуту товариства.

За взаємодії з акціонерним товариством стратегічні інвестори вирішують певні завдання. Головним з них є отримання повного контролю над компанією. А коли його отримано, на перше місце висуваються інші завдання, обумовлені тими цілями, заради яких стратегічні інвестори купували компанію. Основною метою при цьому є отримання прибутку. Її можна досягнути, використовуючи різні способи, серед яких основними є такі:

1. Здійснення ефективного управління підприємством, модернізація його технологічного процесу та випуск нової, конкурентоспроможної продукції (стратегія ефективного власника). Прибуток при цьому обумовлений виробничою діяльністю придбаної компанії.

Основний дохід інвестора є довгостроковим і утворюється в результаті господарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакета акцій, але й на розвиток емітента.

2. Підвищення інвестиційної привабливості цінних паперів компанії. Цей спосіб тісно пов’язаний з попереднім, хоча повністю ним не обумовлений. Початок реалізації перспективних інвестиційних проектів приводить до зростання курсової вартості цінних паперів товариства, надаючи власнику акцій можливість продати їх за вищою ціною, не очікуючи кінцевих результатів реа-лізації. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інноваційного бізнесу.

3. Дроблення придбаного акціонерного товариства на дрібніші компанії. При цьому власник має можливість виділити економічно збиткові компанії та здійснити їхнє банкрутство. Зосередивши зусилля на прибуткових компаніях і покращуючи їхній фінансово-економічний стан, стратегічний інвестор підвищує курсову вартість їхніх акцій і має можливість продати належні йому цінні папери, отримуючи прибуток на курсовій різниці.

4. Здійснення процедури банкрутства придбаної компанії. У цьому випадку прибуток стратегічними інвестором може бути отриманий з інших джерел: або процедурою банкрутства усунено конкурента, або використано вигідне місцезнаходження придбаної компанії (звільняється місце після його банкрутства) тощо;

За подальшого розгляду дій стратегічного інвестора на ринку цінних паперів особлива увага приділяється першому способу реалізації його економічних цілей. Розглянемо дії на ринку в тому випадку, якщо він придбав акції підприємства для цілей його ефективного управління, модернізації та розвитку виробництва.

Цей вибір обумовлений тим, що другий спосіб реалізації економічних інтересів стратегічного інвестора близький до першого. І в тому, і в іншому випадку інвестор підвищує інвестиційну привабливість компанії.

Четвертий спосіб — доведення компанії до банкрутства — в українських умовах є неактуальним, оскільки більшість підприємств в Україні близькі або вже знаходяться в цьому стані. Щодо третього способу реалізації економічних інтересів стратегічного інвестора, то він являє собою комбінацію другого та четвертого.

Вирішуючи питання підвищення економічної ефективності товариства, стратегічний інвестор може за допомогою методів фондового ринку вирішити низку завдань, основними з яких є такі:

1. Залучення грошових коштів для реалізації інвестиційних проектів. Це може бути емісія акцій, облігацій або інших боргових інструментів.

2. Оптимізація фінансових потоків у технологічному циклі роботи емітента. Один зі способів оптимізації — випуск векселів.

3. Створення позитивного іміджу з використанням можливостей ринку цінних паперів. Для цього потрібно сформувати ліквід-ний ринок та підвищити капіталізацію компанії.

4. Збереження та посилення контролю над компанією, її дочір-німи та залежними організаціями.

Перші три завдання збігаються з тими, які ставить перед собою емітент за організації роботи на ринку цінних паперів. Четверте є специфічним завданням стратегічного інвестора, яке він може вирішити за допомогою можливостей ринку цінних паперів. Точніше його можна сформулювати так: збереження та посилення контролю над компанією, що, по суті, є реалізацією концепції економічної безпеки стратегічного інвестора.

Для портфельного інвестора характерним є те, що він незацікавлений у непрямих доходах (а лише в можливостях одержання дивідендів або процентів і зростання ринкової вартості цінних паперів); не має